Глава 15

Колін Дрейнморт

Все сталося так несподівано. Я ніколи не очікував зустріти свою пару у таких обставинах. Як і кожен перевертень, я хотів би заявити на неї свої права, але дещо спиняло мене.

По-перше, вона була хвора. По-друге, стан, в якому вона опинилася, був прямим наслідком дій мого батька. Ну і по-третє, вона сестра Глави клану ле Ніссен. І навіть якщо вона пробачить мою сім'ю, її брат навряд чи добре віднесеться до нашого союзу.

Проте незважаючи на мої тривожні думки вона одразу ж відчула наш зв'язок. Ріель ледь помітно посміхнулася, і весь світ наче засяяв. Я не міг відвести погляду від неї, навіть коли вона знову втратила свідомість. Все, що я хотів - це бути завжди поруч з нею і захищати від всього світу.

Я нікому не сказав про свої почуття. Наразі це було недоречно, і треба було подбати про комфортне відновлення здоров'я моєї пари. Це було важливіше за все. Після того, як я влаштував Ріель в одну з найкомфортніших кімнат в маєтку, я уважно вислухав все, що сказав цілитель щодо її стану. Я був обурений і відчував провину за дії мого батька. Якби я знав, нізащо б всього цього не допустив.

Я навідувався до своєї пари ледь не кожну годину, намагаючись відшукати хоч якісь, може ледь помітні зміни в її стані. І дуже радів, коли бачив ці зміни. Вона одужує, і це хоч трохи, але покращувало мій настрій.

Мої часті візити до Ріель не могли надовго залишатися таємницею. Не встиг я зайти в її кімнату, як туди ж зайшов і її брат.

- І що ти так часто робиш в кімнаті моєї сестри? - вельми зацікавленим тоном спитав Глава клана де Ніссен.

- Прийшов дізнатися про її стан, - чесно відповів я.

- Ти буваєш тут ледь не кожну годину, і це значно частіше, ніж я відвідую сестру, - промовив Лассен, і продовжив: - Ти чи кажеш мені правду, чи можеш більше не приходити до неї, я подбаю, щоб тебе більше сюди не пускали.

Я знав, що треба сказати правду, але як зізнатися брату своєї пари у тому, що маєш види на його сестру. Тим більше, що я все ще відчуваю провину за дії мого батька.

- Лас, не треба, - я почув ледь чутний голос Ріель, і одразу ж повернувся до неї.

Я не міг відвести очей від моєї пари, і вона теж дивилася на мене, не відводячи погляду.

- Він моя пара, - знову ледь чутно промовила Ріель, а я радів, що вона все ж сприймає мене так.

Може вона не знає, хто був моїм батьком? Чи знає, і їй байдуже? Але мені та її брату не все одно. Саме цей аргумент і застосував Глава клану де Ніссен:

- Він син того мага, який спіймав і утримував тебе весь цей час.

Слова Лассена знову викликали в мені відчуття провини, і того, що я не гідний Ріель.

- Думаєш, я це не знаю? - голос моєї пари вирвав мене з тих негативних емоцій, які ледь не заполонили собою все.

- Знаєш, і все одно хочеш бути з ним?! - гнівно спитав перевертень.

- Він не може відповідати за дії свого батька, це двоє різних перевертнів. Крім того, його візити добре впливають на моє відновлення.

- Як? - здивовано спитав Лассен.

Мене теж стурбували слова Ріель, тож я уважно вслухався в розмову сестри і брата.

- Ти ж знаєш мою проблему, - почала Ріель, і я затамував подих, очікуючи її наступних слів: - На відміну від інших перевертнів, моя регенерація і одужання завжди тривали довше, ніж треба. А коли він поряд, я відчуваю, як мій організм одужує з надзвичайною швидкістю.

Це була одночасно і добра новина, і удар по моїй самооцінці. Я думав, що вона хоче бути зі мною, а тепер сумніви роз'їдали мій мозок. Чи справді вона відчуває наш зв'язок, чи її тільки турбують переваги від мого місцезнаходження.

Я не міг більше знаходитись поряд, тож пішов до виходу, коли мене спинив Лассен.

- І куди ж ти пішов? - спитав Глава клана ле Ніссен, утримуючи мене за руку.

- Вам треба поговорити, - майже без емоцій відповів я. І хотів продовжити свій шлях, вирвавши свою руку, коли почув слова Лассена:

- Ні, це вам треба поговорити, залишаю вас наодинці.

Промовивши це, перевертень відпустив мою руку, вийшов з кімнати, і зачинив двері. Не здивуюся, якщо він і підпер їх з тієї сторони.

Я не міг дивитися на ту, хто ще п'ять хвилин назад була центром мого всесвіту. Тепер я відчував тільки гіркоту і бажання втекти, і заповзти в якусь діру, ховаючись від світу.

- Ти думаєш я не знаю, що ти зараз відчуваєш? - почув я голос Ріель, але не повернувся до неї, все ще стоячи до неї спиною.

- Ти думаєш, я хочу тебе використати, і потім викинути, як непотріб, - знову почув я слабкий голос своєї пари, і аж здригнувся.

Її слова не тільки висловили мої найгіркіші думки, але й найстрашніші з острахів. Я все ще стояв на місці, боячись поворухнутися.

- Будь ласка, підійди до мене, - попросила Ріель м'яким тоном, і я не міг їй відмовити. Як зачарований, я повернувся і підійшов до неї.

Глянувши їй у очі, я побачив там легкий сум, біль, і те, що навіть не сподівався знайти, почуття до мене. Не прості почуття, такі, як симпатія, чи просто тяжіння одне до одного, а кохання. Але як? Ми ж знаємо один одного всього день, і більшу частину цього часу вона провела без свідомості. Ми навіть ще не розмовляли.