Глава 14

Леді Крістел

Я з помічниками з відділу таємних операцій йшла по сліду вбивць фаворитки короля. Спочатку, коли взялась за це розслідування, припускала, що вбивця міг діяти не один. Але по мірі мого занурення у цю ситуацію, я вийшла на цілу шайку, яка займалася різними темними справами. І саме зараз ми кралися слідом за одним з її членів. Згідно з планом, ми збиралися одним кроком схопити всіх членів цієї банди. Ну, і звичайно дізнатися, хто був замовником цього разу.

Але сталося те, чого я не очікувала. Замість того, щоб схопити негідників, я зі своїми помічниками потрапили у пастку. Мушу сказати, вельми добре сплановану. Як тільки ми опинилися на широкій галявині, нас з усіх боків оточили. І навіть мої інстинкти перевертня, як і інтуїція, не допомогли.

Ну що ж, тоді залишається тільки прийняти бій. І я віддала наказ:

- Захисне формування.

Ще як тільки я прийшла у Слідче Управління, помітила деякі недоліки, але очоливши відділ таємних операцій, я запропонувала ті зміни, які я вважала за необхідне. Ну а ставши Начальником Слідчого Управління, я впевнилась, що мої ідеї і напрацювання були втілені в життя. І серед них було і захисне формування, що передбачало перегрупування загону в захисну позицію з подальшою активацією куполу. Він в разі загрози мав захистити всіх членів загону від будь-яких фізичних чи магічних атак. Також до списку змін я внесла те, що при розслідуванні справ від середнього ступеню складності слідчого повинні супроводжувати принаймні двоє членів нашої організації, які володіють бойовими навичками. Це підвищило рівень безпеки під час розслідувань, ну і шанси на те, що всі повернуться назад живі і здорові.

Цього разу зі мною було не двоє, і навіть не троє людей, а десять умілих професіоналів своєї справи. На цьому наполіг король, і я була за це йому вдячна, адже це підвищило наші шанси на успіх. Також з нами був і маг, який прикриє всіх в крайньому випадку. Проте супротивників було в кілька разів більше за нас. І ще мене турбувало, чи не може у них бути якихось артефактів, які подолають наш захисний купол. Ця тривожна думка утримувала мене на місці кілька секунд, але врешті-решт я вирішила, що все одно треба боротися.

Більше не зволікаючи, я, вихопивши два невеликих меча, помчала до ворогів. Хтось би спитав, чи не краще мені було б залишитись під куполом, і дочекатися, поки вороги підійдуть до нього впритул, щоб атакувати. Але в мене були свої причини для таких дій. І одна з них - те, що всі травми і поранення, які мої супротивники мені наносили, загоювалися майже моментально. І це не було моїми вродженими вміннями. Друга причина - мені треба було позбутися тих, хто становив загрозу для моєї команди до того, як щось станеться з куполом, чи мої нетерплячі підлеглі вирішать вийти з нього і приєднатися до бійки.

Тож я мчала вперед, з легкістю оминаючи стріли, які ворожі лучники посилали в мою сторону. На моєму боці були швидкість і сила перевертнів, як і бойові рефлекси, натреновані до ідеального стану за останнє століття. Що ж, перші двоє супротивників навіть не встигли щось зробити, як впали, втративши свідомість. Заради нашої справи я вирішила, що треба схопити якомога більше членів цієї банди, тому буду намагатися залишити їх живими, хоч під час запеклого бою це і складно зробити. Мені простіше віддатися гарячці бою, ніж зберегти життя цим покидькам. Але я розуміла, що нам треба дізнатися, хто їх замовники, і чи можуть бути ще угруповання, пов'язані з ними.

Мої наступні супротивники теж довго не протримались, опинившись на землі. Я бачила, як найближчі до мене члени банди намагаються оточити мене, але в них нічого не вийшло. Моя швидкість і реакція не залишили їм жодного шансу. Коли я хотіла продовжити, помітила, що до мене все ж приєдналися члени моєї групи. Щось сталося з куполом? Чи вони вирішили не залишатися осторонь, жадаючи прийняти участь у сутичці?

На мить поглянувши назад, я помітила, що там, де були мої підлеглі більше нікого немає. Невже пробили купол? Ні, якби це сталося, я б це почула, і на тому місці були б поранені, а так там немає жодних слідів. Значить, все ж друге припущення більш влучне, ніж перше.

Сподіваюсь, Ленсіель все ж наклав на хлопців якісь захисні чари. Інакше, якщо з ними щось станеться, я не подивлюсь, що він з королівського роду, буде відповідати за свої вчинки.

Ці думки промайнули в голові, поки я ні на мить не спиняючись рухалась в напрямку ватажка цієї шайки. Якщо вже хлопці вирішили прийняти участь у сутичці, то найменше, що я можу зробити - це знешкодити ватажка. А про лучників подбають мої підлеглі.

Побачивши одного з підлеглих неподалік від себе, я віддала наказ:

- Усуньте лучників, з ватажком я сама впораюсь.

Той, почувши мої слова, кивнув, і я продовжила рухатись в напрямку ватажка, більше ні на що не відволікаючись. Він стояв позаду своїх людей, віддаючи накази, але дістатися до нього мені не склало жодної проблеми.

Коли навколо нас вже не було нікого, тільки непритомні тіла, він вихопив зброю, і якийсь артефакт. Що, боїться продути, як і підлеглі? Ну, щасти тобі.

До того, як він встиг щось зробити, я вибила артефакт з його рук. Для цього мені навіть не довелося до нього наближатися. Я просто кинула в нього один з моїх мечів. Він вилаявся, шукаючи поглядом вже загублений артефакт. Але я не дала цьому злодію часу на те, щоб знайти його.

Я стрімко наблизилась до ватажка банди, і відточеними рухами атакувала. Хоч в мене і залишився тільки один меч, але це не вплинуло на мою ефективність. Атака, контратака, сальто назад, і знову атака. Наш бій тривав не більше кількох хвилин, а мій супротивник вже був виснаженим. Схоже, він не дуже хороший боєць. Ну що ж, час закінчувати з цим. Я, зробивши ще одне сальто, але вперед, за спину супротивника, вдарила його мечем по голові. І знову непритомне тіло біля моїх ніг. Я озирнулася навкруги, щоб оцінити ситуацію. Мої підлеглі розібралися майже зі всіма членами банди. Я вже хотіла попрямувати до них, коли почула вельми знайомий голос. Він лунав з дерева неподалік: