Глава 12

Емберлін Веспера

З того моменту, як ми залишили базу, пройшло пів дня. Ми вибрались з міста, і подорожували лісом. Звичайно, ми не йшли пішки. Реарк з Леоном взяли візок з конями напрокат з умовою залишити їх в наступному місті. Думаю, ми цілком могли б обійтись і без візка, якби з нами не було Жака. Його хоч і зцілили, але втрата крові ще давалася взнаки. Думаю, довгий шлях на конях чи пішки його б виснажив, і нам довелось би зупинитись. А цього ми не могли собі дозволити.

Про це мені сказав Леон, коли повернувся з Реарком з конями і візком. Точніше, він сказав, що нам не можна спинятися ні на секунду. Але чому?

Весь цей час я їхала на одному з коней, і розмірковувала над цим питанням. І дещо зрозуміла. Вочевидь, його слова пов'язані з нападом на базу. Як нападники її знайшли? Та й звідки знали, що я була там? Адже Жак казав, що Коберн розшукував дівчину. І зважаючи на думки його воїнів, які я зчитала на пустирі, все вказувало на те, що вони шукали саме мене.

І що мені тепер робити? Якщо цей Коберн знайшов навіть базу таких досвідчених воїнів як Стен з Реарком, відшукати мене йому буде дуже просто. Особливо, коли я все ще залишаюся з ними. Може мені зараз відстати від них і поїхати в іншому напрямку?

Мої думки були перервані Леоном, який опинився поряд зі мною. Він направив свого коня так, щоб той біг врівень з моїм. Я не могла не подивитися на мага. Що він задумав?

- Заспокойся, зараз наша група - твій найкращий шанс на виживання, - промовив маг, і я здригнулася від його слів.

Мене так легко зчитати?! Не встигла я ще щось подумати, як маг знову промовив:

- Я знаю, ти не дуже нам віриш, але ті, хто тебе переслідує - наші вороги. І ми неодмінно їх подолаємо.

- Чому? Що вам з того, подолаєте ви їх, чи ні? - не могла я не висловити те, що мене турбувало.

Після моїх слів обличчя Леона на мить стало сумним і одночасно злим. Десь хвилину він нічого не відповідав, але коли почав говорити, його слова надовго застрягли в моїй голові:

- Може по нашому вигляду і не скажеш, але всі ми зазнали втрат. І все це з вини Коберна та його шайки. Тож спинити його - наша мета.

Я дійсно не замислювалася, хто Леон з хлопцями такі. Що ними рухало, і які були їх цілі. А також те, що вони могли співпадати з моїми. Відповіла я не одразу, а тільки обміркувавши слова мага, і те, наскільки непросто вони йому далися:

- Вибач, я навіть не підозрювала... - почала я, але маг мене спинив:

- Не вибачайся, у нас не заведено ділитися слізливими історіями, всі в організації і так розуміють, що пережили його товариші. Дуже рідко до нас попадають ті, хто нічого не знає.

- Можеш розповісти, чим займається ваша організація? - спитала я, коли зрозуміла натяк мага. Він всім своїм виглядом і словами натякав, що я можу питати, що хочу.

Відповідь мага була цілком закономірною:

- Ми розшукуємо тих, хто вижив після втручання Коберна з його шайкою, і допомагаємо потерпілим. А також відслідковуємо дії цього мерзотника, і коли можливо, спиняємо і даємо відсіч. Але головна наша мета - знищити Коберна і всіх, хто допомагає йому в його злочинах.

Ага, непогано. Значить, вони щось типу організації, яка бореться із злочинністю.

- Ви знаєте, скільки у Коберна людей? Його місцезнаходження чи базу? - спитала я, сподіваючись, що хоч на одне з моїх питань отримаю відповідь.

- Якби це було так просто з'ясувати, ми б вже давно позбавились від цієї падалі, - пролунало прямо поряд зі мною.

Скосивши погляд в ту сторону, з якої почула відповідь, я помітила, що поряд зі мною тепер не тільки Леон, а й Реарк. Невже той, хто так мені не довіряв, вирішив долучитися до нашої розмови?

Я насторожено подивилася на Реарка, але не помітила тієї ворожості, яку відчувала від нього раніше. З чого б це?

- Ти справді та дівчина, яку шукав Коберн? - питання Реарка збило мене з пантелику.

Так він знає? Я крадькома подивилася на Леона, очікуючи побачити, чи змінився його вираз обличчя. Це ж він розповів другу про мене? Але той тільки похитав головою. Невже я помилилася? Але як тоді Реарк дізнався, що це я? Хоча, вони ж чули від леді Крістел, що я метаморф, тож могли здогадатися, що та, кого шукали - це я.

- Мені Стен сказав, - вказав Реарк на своє джерело інформації.

Ага, ну а Стен певно сам здогадався, недарма ж очолював ту групу.

- Так, це я. І що? - зухвало подивилася я на Реарка, хоч сама нічого такого і не відчувала. Але показувати свою слабкість перед ним не хотілося зовсім. Тож довелось хоч через силу, але зобразити, що він не пройме мене своїми словами.

- Вибач мене, - почула я те, що взагалі не очікувала від такого впертого та підозрілого типа, як Реарк.

- Що? - не витримала я в собі здивування.

- Ти така ж жертва лихих справ Коберна, як і всі ми, - промовив Реарк, почувши мою реакцію.

А я все ще не могла прийти до тями від шоку. Це той самий Реарк, який з підозрілістю розглядав мене навіть після слів леді Крістел, своєї глави?! Той, хто чіплявся до мене на кожному кроці?