Глава 11

Тесар ле Наруат

Після того, як всі перевертні з Клану ле Фотьєн, що були поблизу, принесли свої клятви Мел, я пішов прогулятися до лісу, що був поруч з маєтком, щоб хоч трохи привести думки в порядок. Чим більше часу проходило з того моменту, як Віртен з Бет пішли далі, тим більше в мене виникало сумнівів, що я гідний Меланії. Навіщо я їй? Тоді, коли вони ще були тут, я думав, що вона на деякий час очолить клан, а потім, коли справи налагодяться, передасть владу Коліну. Я збирався підтримати її, поки вона займала б цей пост. Але обряд, під час якого вона отримала владу над цілим кланом, перекреслив всі плани. Не думаю, що вона зможе передати все Коліну, навіть якщо захоче.

Та й навіщо їй такий слабкий чоловік? Раніше я думав про себе, що я один із найсильніших і найспритніших перевертнів в Клані ле Рів'єн. Але зустрівшись на турнірі з Лассеном і іншими супротивниками, зрозумів, що моєї сили і знань може бути недостатньо, щоб бути поруч, підтримувати і захищати Мел.

І навіть слова Лассена, що він буцімто хоче відновити Клан ле Наруат не сильно мене тішили. Скоріше за все він хотів примусити Мел до шлюбу зі мною, щоб вона нарешті визнала мене, як свою пару. Але я бачив, що вона до цього ще не готова. Думаю, вона спочатку хоче дізнатися мене, і вже потім переходити до таких серйозних речей, як шлюб. Роки, що вона провела на вулиці, виживаючи сама по собі, дали про себе знати. Тепер вона з обережністю підходить до всього, що стосується відносин.

Я надто сильно заглибився у власні думки, і мало не втратив через це життя. Мене врятувала інтуїція, яка вчасно попередила мене про небезпеку. Я зробив стрибок назад по діагоналі. І тільки тоді побачив перед собою величезного монстра. Те, що це не звичайна нежить чи нечисть я зрозумів одразу, як його побачив.

Він був величезним чорним волохатим монстром з кігтями, рогами і крилами. Крила були червоними з чорними прожилками. Скоріше за все, цей монстр - створіння темних магів. Значить, вони все ж почали діяти. Треба і мені зробити свій крок. А почати можна з цього велетня. Що я можу? Знайти його слабкі місця, і бити по них.

Я, щоб не підставлятись під удар монстра, знову стрибнув, цього разу вперед і трохи вбік. І правильно зробив, його рука промайнула позаду мене, і я відчув, як по спині пробіг холодний піт. На мить обернувшись, щоб оцінити силу цього створіння, я побачив, що замість рівної землі там видніється величезна яма.

Я, більше не гаючи ні секунди, почав рухатися ще жвавіше. Мені якось не хотілося втратити життя через те, що був надто повільним. Я застосовував все, що було в арсеналі перевертнів - біг, стрибки, перекати і перекиди. А також нашу надзвичайну швидкість і реакцію.

Підібравшись до монстра настільки близько, наскільки це було можливо, я витяг свій меч і спробував нанести удар по його нозі. Але це нічого не дало, на створінні не залишилось ні подряпини. Тільки я відчув, як щось темне обліплює моє тіло. Точніше, воно спробувало це зробити, але на відстані десять сантиметрів від моєї шкіри ця темна субстанція спинилась, наче щось їй завадило. Що?

Перевівши погляд, я побачив, що навколо мене, якраз на тій відстані, на якій спинилась темна субстанція, виник щит. Як? Звідки? У мене ж ніколи не було магічних здібностей. Тоді чому я бачу і відчуваю навколо себе щит? Проте краще питання на даний момент - що це за темна субстанція? Це той монстр так трансформувався? Чи ще щось мене атакує? Те, що це ворожа мені сила, я не сумнівався ні секунди. Але якщо супротивник не один, це треба врахувати при атаці.

Я спробував ще раз вдарити мечем, але вже по іншій нозі. І знову невдача. Тільки цього разу я відчув, як монстр відкинув мене одним помахом своєї руки. Чому він не схопив мене, коли була нагода, а тільки відкинув? І я навіть не відчув силу монстра, тільки те, що лечу через всю галявину. Невже через той щит?

Поки я летів через всю галявину від помаху монстра, встиг помітити, що тіло монстра не однорідне. Від нього відділялися згустки темряви, які я вже відчув на собі. Значить я правильно зрозумів, що це все один і той самий монстр, вірніше створіння темних магів. А отже не дивно, що воно може змінювати свою форму і навіть відділятися одне від одного. Тільки як мені боротися з цим супротивником?

Я нарешті спинився, врізавшись спиною в дерево. І хоч силу монстра на собі я не відчув, але удар об дерево дав мені зрозуміти, що не треба недооцінювати цього ворога. Ледве зберігаючи свідомість після зустрічі з деревом, я стер кров, яка почала заливати голову. І знову почав рух до монстра. Я казав собі, що не відключусь до того, як переможу цього ворога. І саме це з силою волі допомагало мені рухатись далі.

Кров з голови все крапала, заливаючи мені очі. Тож я ще пару разів стер її з обличчя. Врешті решт я знову опинився біля однієї з ніг монстра. Змахнувши мечем, я вдарив по ній, майже не очікуючи жодного результату. Але на диво монстр заревів, і почав трощити все навкруги. Я відступив подалі від нього, щоб не попастися під одну з його атак.

Тим часом я спробував проаналізувати, чому перші два рази мої атаки не дали результату, а в третій все ж вийшло нанести шкоду цьому монстру. Поглянувши на свій меч, я з подивом побачив, що він світиться, але не весь. Він світився лише в тих місцях, де були плями крові.

Кров? Невже моя?! Ну не монстра ж! Я навіть не бачив, щоб з того місця, куди я вдарив останній раз, щось текло, тим більше кров. Здається, у цього монстра немає крові. Може він складається з тих темних часток, що пробували обліпити моє тіло?! Схоже на те, і об'єднані вони темною магією. Але це може почекати, повернусь краще до мого останнього удару.