Глава 10

Емберлін Веспера

Вірдж?! Кілька секунд я приходила до тями, поки не зрозуміла, що так звуть мага-спіріта. Але що робити з Леоном? Через цей поцілунок він побачив справжню мене, і це мені не подобається. Я б хотіла, щоб він і далі вважав мене за чоловіка. Так було б менше проблем. Проте Вірдж все зіпсував:

- А це, мій любий друже, і є Вінсент. Точніше, її звуть Ембер, і вона метаморф.

От нехороша людина! І навіщо він все сказав Леону?! Той і так, напевно, здогадався про все, але одне діло здогадки, друге - факти і підтвердження правильності своїх здогадок.

Проте Леон, на моє здивування, твердо промовив:

- Я знаю, що Вінсент метаморф. Але звідки це знаєш ти? Та ще й те, що він жіночої статі?

Спіріт все так само нахабно відповів:

- Ну, коли на твоїх очах чоловік перетворюється на дуже привабливу дівчину, одразу розумієш, якої вона раси. Та й про стать дізнатися не проблема, особливо, коли поспілкувався з її батьками.

Він дійсно навів досить переконливі аргументи, проте Леон все ж спитав:

- Ти справді дівчина?

- Так, - з сумом і деякої тривогою відповіла я.

- Тоді все зрозуміло, - наче говорячи сам з собою, промовив маг.

- Що саме зрозуміло? - не могла не спитати я. Мені дійсно потрібно було знати, які помилки я зробила, щоб наступного разу їх не було.

- Ну, твоя надмірна емоційність, і дивна поведінка, - відповів маг.

Точно! Той мій емоційний сплеск! А я ще дивувалася, що маг майже не приділив цьому увагу. А виявилось, що він просто запам'ятав це, та й інші мої проколи, і пізніше проаналізував їх, дійшовши правильних висновків. Але що тепер робити?!

- Як тебе хоч звуть? - спитав маг.

- Можеш звати Ембер, але коли сторонніх немає поблизу, - сказала я, і додала: - Тільки друзям своїм про мене не кажи.

Маг одразу зрозумів, що це значить, і задав риторичне запитання:

- Ти знову перетворишся на чоловіка?

Я відповіла, хоч і могла обійтися без цього:

- Так. Це моє маскування. Не питай від кого.

- Від тих типів, які тебе переслідують, - промовив Леон, а в мене від здивування навіть очі ширше відкрилися. Звідки він знає? Він же не один з них? Чи він підслуховував мою розмову з батьками?

Напевно, він побачив сумніви на моєму обличчі, тож відповів, хоч я і не питала:

- Про те, що тебе переслідують - нескладно здогадатися. Ти ж буквально тряслася і шарахалася від всіх на кожному кроці.

Що?! Я ж наче нормально себе вела?! Чи він так перебільшує?

Леон вирішив детально розповісти про все, щоб трохи мене заспокоїти:

- Може інші і не приділили цьому увагу, але я через специфіку своєї роботи змушений аналізувати не тільки поведінку, але й жести і навіть міміку всіх, з ким ми контактуємо. Тому твоя поведінка була для мене очевидною. Так себе ведуть тільки ті, хто переховуються від когось. А оскільки леді Крістел при тобі віддала нам наказ подбати про тебе, ти не могла остерігатися нас. Значить, це хтось інший, і досить могутній. Адже ти не просто метаморф, але і маг, а отже можеш подбати про себе.

Все так, як і сказав маг. Тільки я і сама досі не знаю, хто мої вороги.

- Вона поняття не має, хто її вороги, - зовсім несподівано пролунало поряд зі мною.

Я і забула, що тут ще є спіріт. Може тому що він весь цей час зберігав мовчання? Але він озвучив те, що я б сама, напевно, ніколи б не сказала.

- Я допоможу тобі з цим, - пообіцяв маг.

А я все думала, з чого б це йому мені допомагати? Він же мені ніхто? Не родич, та й до друзів не належить. Пожалів мене, чи що? Хоча, може мені це й буде в нагоді. Я вирішила прийняти його допомогу, принаймні, поки не зустрінуся з тією таємною леді Крістел. Ця зустріч визначить наше подальше спілкування, і взагалі, чи треба мені на них покладатися.

Я кивнула головою, даючи магу зрозуміти, що приймаю його допомогу. Після того, як він побачив це, сказав:

- Ну й добре. А тепер пішли назад. Реарк вже певно сказав Стену, що ми пішли в місто, і тепер вони очікують на наше повернення.

Після цього він розвернувся і вийшов з кімнати. А я ще раз подивилася на спіріта, і, подякувавши йому, теж пішла.

***

Стен

Реарка я знайшов досить швидко, але ні Леона, ні Вінсента з ним не було. Коли ж я спитав, чи не бачив він їх, Реарк аж здригнувся, і, відвівши погляд, промовив:

- Знаю. Леон повів його до спіріта.

Тепер здригнувся вже я. Спірітів в нашому королівстві не просто остерігалися і не любили, а боялися до жаху. Вони були дуже дивними магами, які могли зв'язатися з душами померлих, але жахало всіх не це. Те, що наводило на всіх жах - плата, яку спіріти брали за свої послуги. Вони ніколи не просили грошей, платою могло бути як життя відвідувача, так і його родичів. Вони могли за свої послуги забрати око, чи якийсь з органів людини, в цілому, те, що їм заманеться. Через це їх діяльність заборонили, і мало хто насмілювався до них звертатися.