Глава 7

Руфус ал Муар

Я йшов вулицями незнайомого міста, рухаючись настільки швидко, що рідкісні перехожі, які ще не спали в цей час, навіть не помічали мене. Я був все ближче до своєї цілі, активно принюхуючись, чи немає поблизу запаху дроу.

В минулому місті, де зупинялась компанія, за якою я приглядаю, їх все ж знайшли дроу. Правда, до Віртена з Ерабет вони так і не дісталися. Я завчасно вистежив і ліквідував їх. З моїми здібностями така кількість дроу не стала проблемою.

Після цього я продовжив спостерігати за майбутнім Главою клана ле Рів’єн та його дружиною і друзями. Я не наближався до них, але і не випускав з поля зору, поки вони подорожували. Коли ж вони зупинилися на ночівлю, я вирішив обстежити місцевість, щоб не було ніяких неприємних сюрпризів.

І ось я повертаюсь назад, щоб продовжити спостерігати і оберігати спокій тих, хто колись очолить наш клан. Коли я опинився на даху протилежної будівлі, побачив, що Віртен з дружиною щось обговорюють. Я б міг по руху їх губ дізнатися, про що була мова, але вирішив не вдивлятися, залишаючи їм деяку приватність. Їх особисте життя мене не хвилювало, хоча Мікель і просив прослідкувати, щоб його племінник не наробив дурниць у своїх відносинах. Але думаю, що Віртен хлопець не дурний, сам з цим впорається. А якщо ні – то сумніваюсь, що він гідний очолити клан. Адже управління кланом починається з того, як він ставиться до свого найближчого кола, починаючи з дружини і друзів. Якщо там порядок – то і про клан можна не переживати. Судячи з тисячолітньої історії кланів перевертнів, я маю рацію: ті глави, які в минулому не цінили і погано поводились зі своїм оточенням, приводили свої клани до занепаду, а то й смерті. Сподіваюся, що наш випадок не такий.

Тим часом я побачив, як Ерабет втратила свідомість, а Віртен підхопив її і переніс на ліжко. Він вкрив її ковдрою, і сам ліг поряд. Я спостерігав, як він дивиться на свою дружину, і не міг не радіти. Все ж у нас буде хороший Глава, в його діях та й поглядах на Ерабет можна з легкістю було побачити любов і турботу про неї.

Я надто захопився спогляданням за своєю ціллю, тому і не зміг вчасно відреагувати на небезпеку. Якби це був ворог, така недбалість була б фатальною. Добре, що цього разу було інакше.

До моєї шиї притиснули лезо кинджалу, і це був ні хто інший як друг Віртена, Антуан. І як він мене помітив? Я ж наче все робив, як і до цього, але чомусь зараз він зміг мене знайти.

- Хто ти, і чому стежиш за моїми друзями? – з погрозою в голосі спитав маг.

Цікаво, чому він не знерухомив мене своєю магією, а застосував кинджал? Чи може він знає щось про мене і мої здібності?

- Я на вашому боці, - почав я говорити, але по тому, як лезо втиснулося в мою шкіру зрозумів, що краще розповісти все відверто, і продовжив: - Мене відправив до вас Мікель. Я з таємної стражі клана ле Рів’єн.

- Зараз ми це перевіримо, - сказав Антуан, не відпускаючи мене, і майже непомітно клацнув пальцями тієї руки, якою утримував мене.

Я відчув, як ми на мить злетіли в повітря, але так само швидко ми опинилися на балконі кімнати Віртена. Тоді маг покликав друга, який все ще лежав на ліжку. Той, почувши знайомий голос, піднявся і здивовано дивився на друга і мене. Це продовжувалося не більше пари секунд, і коли він отямився від шоку, побіг до нас.

- Антуан, що це таке?! Бет скоро отямиться, а ти приніс сюди незрозуміло кого! – Віртен говорив пошепки, але в його словах я чув сильне невдоволення.

Це через те, що не хотів зараз розбиратися зі мною? Чи може хотів дочекатися, поки дружина отямиться, і щось з нею обговорити?

- Вибач, друже, але справа термінова, - сказав маг, і продовжив: - Я зловив цього типа, коли він стежив за вами з Бет. Він запевняє мене, що його послав твій дядько, і наче ще казав, що з таємної стражі твого клану.

Віртен, на мить замислившись, пригадав:

- Начебто Мікель казав щось таке. Як тебе звуть? – спитав він, звернувшись до мене.

- Руфус ал Муар, - відповів я.

Якщо вже попався, то навіщо приховувати своє ім’я, тим більше, я не в оточенні ворогів.

- Можеш відпустити його, Антуан, - сказав Віртен, розслабившись.

Маг опустив кинджал, і я одразу ж відійшов від нього. Тим часом у Віртена були питання, які він і задав:

- Чому ти одразу ж не підійшов до нас, коли знайшов? Навіщо було спостерігати здалеку?

- Що ви знаєте про таємну стражу? – відповів я питанням на питання.

Я не збирався тягнути з відповіддю, але хотів дізнатися рівень знань про нас.

- Тільки те, що вона існує, - відповів син Глави.

Я розкрив те, що знають тільки з десяток осіб у клані:

- Добре, так і треба. Ми ті, хто захищають Главу клана та його сім’ю з тіні. Ми можемо наблизитись тільки в крайніх випадках, тільки коли ви у смертельній небезпеці. В іншому разі ми усуваємо загрози, залишаючись в тіні.

- Скількох ти вже усунув? – долетіло до нас з ліжка. Схоже, що Ерабет отямилась раніше, ніж очікувалось, і все ж почула нашу розмову.

- Ви маєте на увазі на цьому завданні? Чи в цілому? – спитав я, зацікавлений її реакцією.