Глава 2

Емберлін Веспера

Я ще раз оглянула все навкруги, вирішуючи куди рухатись далі. Поблизу наче нікого не було, але це зовсім не значить, що мої переслідувачі не залишили тут своїх людей, щоб дочекатися, поки я знову тут з'явлюся. Треба все ж перевірити, чи справді поблизу нікого немає, чи вони просто добре замаскувались. Але як це зробити?

І тут я відчула у долоні ментальний амулет, який мені дала Бет, і я досі тримала його у руці. Точно, я ж використовувала його, щоб відстежити метаморфів, коли ми були у тому місці, значить і зараз можна спробувати.

І я вкотре активувала амулет і почала пошук. Він не був довгим, вже за мить я відчула, що поблизу повно істот, і вони підходять все ближче. Вірніше, є дві різні групи, і вони оточують мене з усіх боків.

Що ж робити? Вони точно мене тут шукають, відчувши сильний сплеск магії, коли мене перенесло сюди. А що б зробила Бет на моєму місці? Напевно, замаскувалась би, і непомітно приєдналась до однієї з груп, щоб в подальшому втекти.

Але як це зробити? Точно, я ж можу змінювати вигляд. Правда, поки мені ледь-ледь вдалося прийняти вигляд Вінсента. І то, це зайняло багато часу, а в мене максимум кілька хвилин, поки всі ті індивіди не з'являться тут. Значить, спочатку накладу на себе заклинання невидимості. А далі все буде залежати від моєї вдачі та кмітливості. Якби амулет переносу не був розрядженим, я б спробувала перенестися, а так доводиться шукати інший вихід з цієї ситуації.

І я почала здійснювати задумане. З невидимістю проблем не виникло. А от із зміною вигляду довелось повозитись.

Коли я нарешті прийняла вигляд Вінсента, помітила, що ті, кого я так остерігалася, вже близько. Я вже могла їх бачити не використовуючи ментальний амулет.

І що робити? Просто так стояти на місці? Це не вихід.

Якщо вони прийшли сюди, то точно відчули сплеск магії, і виходить, що серед них є маги. І якщо вони застосують певні закляття, то зможуть зняти з мене невидимість. Отже, на місці залишатись не можна.

Добре, але в яку сторону рухатись? Вірніше, до якої групи? Вони на одній стороні чи ні? Якщо це другий варіант, то це може бути мій шанс.

Я знову активувала ментальний амулет, вслухаючись не тільки в емоції, але і в думки тих, хто наближався. Мені треба було вибрати вірний варіант, звісно, якщо він існував. Могло бути й так, що це все спільники однієї групи, яка розмістилася з двох сторін, очікуючи моєї появи.

Але схоже, що мені пощастило, я відчула в тих, хто рухався з заходу, злість і застарілу ненависть до тих, хто рухався зі сходу. Ті ж, хто направлялися зі сходу, відчували злість, злорадство та бажання поквитатися до тих людей, що рухались із заходу.

Ага, значить вони вороги. І до кого мені приєднатись?

Вслухаючись далі, я нарешті почула в думках одного з людей зі сходу бажання знайти нарешті дівчисько, через яке вони вимушені тут стирчати вже півроку. Ой, це ж про мене!

А що з іншою групою? Що вони тут роблять?! Якщо і вони тут по мою голову, то доведеться прориватися з боєм.

Знову прислухавшись до думок тих, хто йшов з заходу, я не відчула жодного натяку на свою особу, тільки бажання знешкодити своїх супротивників. Тепер я могла видохнути. Може мені все ж пощастило.

І я побігла в напрямку людей, що рухались із заходу. Не врахувала я тільки одне – вони вже підійшли досить близько, і проскочити повз них не вийде. Як і непомітно приєднатися до їхньої компанії.

І що ж робити? Вони вже витягли мечі зі своїх піхов, і невпинно йдуть в мою сторону, вірніше назустріч тим, хто зі сходу. Але я на їхньому шляху. Якщо вріжуся чи зачеплю когось із них, це помітять всі, і тоді в мене не вийде непомітно втекти.

Єдине, що прийшло в голову – впасти на землю і притиснутись до неї якомога ближче. Якщо на мене наступлять, це не проблема, тут не дуже рівний рельєф, тому скоріше за все на мене не звернуть уваги. Ну а з моїм новим тілом таке навантаження – просто дурниці.

І я продовжила в очікуванні лежати на землі. Не пройшло і хвилини, як переді мною виріс досить накачаний чоловік середнього віку. Він зробив крок, і моя спина прогнулася від навантаження. Стримуючи власну реакцію, я притиснула руки до рота. Але вже в наступний момент та вага, яка здавалася надмірною, зникла. Я не могла не відчувати полегшення. Схоже, що небезпека поки що відступила.

Тепер треба дочекатися, доки люди з цієї групи наблизяться до другої групи, і поки вони будуть з’ясовувати відношення, я зможу втекти.

Все пішло так, як я й сподівалася. Дві групи підійшли максимально близько одна до одної. Я була не так далеко, тому могла чути все, що там коїлось. Але з переміщенням треба було почекати.

І ось, тишу перервав їдкий голос одного з типів, які прийшли сюди за мною. Я все ще використовувала ментальний амулет, тому з впевненістю могла сказати, що той, хто заговорив першим, відносився до групи, яка прийшла зі сходу. І не просто був одним із них, а тим, хто очолював загін найманців.

- Стен, невже і сюди прийшов за мною.

Ті типи, що прийшли з ним, неприємно засміялися. Я почула в словах ватажка глузування. До негативних емоцій, що я відчувала до цієї групи людей, додалась ще одна. Не люблю, коли так глузують над людьми.