Глава 1

Дарина прокинулася від дивного звуку.

Кап.

Вона розплющила очі й кілька секунд лежала нерухомо, намагаючись зрозуміти, що саме її розбудило.

Кап.

— Та що таке?..

Дарина наосліп потягнулася до телефона. Екран засвітився просто перед обличчям.

02:07.

Чудово. Завтра на дев’яту на роботу, першою клієнткою записана жінка на фарбування, а вона серед ночі слухає якісь незрозумілі звуки.

Кап.

Цього разу крапля впала їй просто на руку.

Дарина різко сіла.

— Що?!

Вона ввімкнула світло й підняла голову. На стелі неподалік від люстри темніла мокра пляма. Просто на її очах на ній зібралася чергова крапля й полетіла вниз.

— Тільки не це.

Дарина відкинула ковдру, сунула ноги в капці й побігла на кухню. За хвилину під мокрою плямою вже стояла миска.

Але вода не збиралася чемно капати в одне місце. Пляма повільно розповзалася.

— Ні-ні-ні! Навіть не думай!

Наче стеля могла дослухатися до погрози.

Дарина схопила телефон. Викликати аварійну службу? Спочатку варто хоча б з’ясувати, що відбувається у квартирі зверху.

Новий сусід оселився там зовсім недавно. Дарина бачила, як кілька днів тому чоловік заносив до під’їзду коробки, але навіть не роздивилася його як слід. Привітатися вони теж не встигли.

Що ж, друга година ночі — чудовий час для знайомства.

Дарина накинула поверх футболки халат, вийшла з квартири й піднялася сходами на поверх вище.

Натиснула кнопку дзвінка.

Тиша.

Натиснула ще раз.

— Давайте ж...

За дверима нарешті почулися кроки.

Двері відчинилися.

Перед Дариною стояв високий темноволосий чоловік у футболці й спортивних штанах. Судячи з розкуйовдженого волосся та сонного обличчя, кілька секунд тому він спав.

— Так?

— Ви мене топите.

Сон із його обличчя зник миттєво.

— Що?

— Вода. Зі стелі. У моїй квартирі.

Чоловік озирнувся, наче очікував побачити за спиною невеликий водоспад.

— У мене сухо.

— А в мене вже ні.

— Зачекайте.

Він зник у квартирі.

Дарина залишилася стояти біля відчинених дверей. За кілька секунд звідти долинуло:

— От чорт!

— Знайшли?

— Схоже на те!

Тепер уже Дарина зайшла всередину.

— Можна?

— Так! Тільки обережно!

У ванній на підлозі розтікалася вода. Чоловік стояв навколішки біля умивальника й намагався дістатися до крана.

— Шланг зірвало, — кинув він. — Зараз перекрию.

Дарина сперлася плечем об одвірок.

— А раніше ви цього не помітили?

Він повернув голову.

— Я спав.

— Я теж.

— І, підозрюю, вам це подобалося більше, ніж наша теперішня розмова.

Дарина примружилася.

— Значно більше.

Він нарешті перекрив воду.

— Все.

— У мене зі стелі досі капає.

— Вода вже встигла піти вниз. Одразу не припиниться.

— Дуже втішна інформація.

Чоловік підвівся й узяв кілька рушників.

— Я зараз спущуся до вас.

— Навіщо?

Він здивовано подивився на неї.

— Подивитися, що я вам залив. І допомогти прибрати.

Це було настільки логічно, що Дарині стало трохи ніяково за власний тон.

— Добре.

За кілька хвилин вони вже стояли в її кімнаті. Чоловік уважно роздивлявся мокру пляму на стелі.

— Непогано я переїхав, — пробурмотів він.

— Дуже ефектно. Сусіди вас точно запам’ятають.

Він несподівано засміявся.

— Сподіваюся, не всі.

— Поки що пощастило тільки мені.

Дарина переставила миску трохи правіше, щоб упіймати нову краплю.

— Якщо стеля або ремонт постраждають, я все компенсую, — сказав чоловік уже серйозніше. — Це моя відповідальність.

— Ваша квартира?

— Орендована. Але шланг зірвало в мене, тому з власником я сам розбиратимуся. Вам бігати за ним не доведеться.

Дарина кивнула. Принаймні сусід не збирався переконувати її, що мокра стеля — винятково її проблема.

Він приніс із ванної ще одну миску й поставив під другою плямою.

— До речі, я Михайло.

Дарина подивилася на нього.

— Ми точно вибрали найкращі обставини для знайомства.

— Інших уже не буде. Доведеться користуватися цими.

— Дарина.

— Приємно познайомитися, Дарино. Хоча підозрюю, що ви не можете сказати того самого.

— Поки що не можу.

Михайло знову усміхнувся.

Дарина ж подивилася на годинник.

02:31.

— Мені о дев’ятій на роботу.

— Мені теж зранку працювати.

— І ким ви працюєте?

— Фотографом.

— Тобто завтра вам хоча б не доведеться тримати ножиці біля чужої голови після трьох годин сну.

Михайло перевів погляд на неї.

— Перукарка?

— Так.

— Тоді визнаю: вам зараз гірше.

— Нарешті ми в чомусь погодилися.

Вода капала вже значно рідше.

Михайло допоміг витерти підлогу, ще раз перевірив плями й залишив Дарині свій номер.

— Якщо стане гірше — телефонуйте. У будь-який час.

Дарина глянула на екран телефона, де з’явився новий контакт.

Михайло Троян.

— Навіть о другій ночі?

— Особливо о другій ночі. У нас уже традиція.

— Одного разу недостатньо для традиції.

— Тоді сподіватимемося, що другого не буде.

— Оце вже мені подобається.

Михайло попрощався й піднявся до себе.

Дарина зачинила двері, повернулася до кімнати й подивилася на миски, рушники та мокру стелю.

Ще годину тому найбільшою її проблемою було те, що вона забула поставити телефон заряджатися.

Тепер у неї була зіпсована стеля, кілька годин до будильника і номер телефону сусіда, з яким вона познайомилася посеред ночі через потоп.

Дарина поставила телефон на зарядку.

— Несподівані обставини, — пробурмотіла вона й вимкнула світло.

В одній із мисок тихо дзенькнула остання крапля.