Єдина

Давним давно в часи лицарів, замків, великих пишних прийомів, балів з оркестрами та неймовірно гарними манерами, в одній провінції, було велике та гарне королівство. Його володіння простягалися на багато кілометрів, охоплюючи надзвичайно гарні краєвиди, луги, степи та поля. 
З вікон замку виднілися величні гори, з білими сніжними верхівками, від чого завжди віяло свіжим, злегка прохолодним, але таким чистим повітрям.
 До цього королівства належали всі найближчі села та селища. А король мудро правив не ображаючи селян, які, працювали на благо королівства, обробляючи поля, випасаючи худобу та забезпечуючи замок всім необхідним. 
      Жив в цьому королівстві принц, на ім’я Аскольд. Він був один в батьків, тому ріс він не знаючи нестатку ні в чому.  Все в нього було найкращим: кімната з якої можна було бачити схід та захід сонця, вбрання лише з найкращих тканин. 
Але, незважаючи на це, батьки дали йому гарне виховання, гарні манери та головне доброту в серці. 
 Король вчив його завжди бути справедливим, чесним та ніколи не хизуватися своїм становищем, навіть якщо воно найвище. Бо як казав король: "Хто має простоту в душі, в того серце живе". 
    Отож, роки йшли, принц ріс, батьки починали підшукувати йому наречених, принцес звичайно, але Аскольду вони не подобалися. Бо вони були пихаті, вередливі та зациклені на сукнях, прийомах і собі. Король з королевою були мудрими і все бачили, тому вони дали синові свободу у виборі нареченої. 
Вони довіряли йому, і він це безмежно цінував. 
Час ішов, а дівчина яка торкнеться його серця все ж не знаходилася. 
Але як буває в житті, доля не питає місця, часу і обставин. 
      В королівстві був величезний гарний сад, наповнений різноманітними квітами, кущами жасмину, бузку та багато інших, але ж все ж таки, окреме місце належало трояндам. Їх там було надзвичайно багато, різних кольорів, різних розмірів. Королева дуже любила троянди, тому, кожного ранку садівник зрізав для неї букет свіжих троянд та ставив на столик, там де вона відпочивала.  Саме в той час садівнику потрібна була помічниця, але не просто якась, а та яка любить квіти, бо як вважав садівник, тільки ту дівчину полюблять квіти, яка сама їх любить. На території королівства був ринок, де селяни продавали все, що тільки можна, і вона привернула увагу садівника тим, що розглядала квіти, розпитувала що це, як садити ці квіти, що їм шкідливо, та з цікавістю і ніжністю роздивлялася кожну квіточку за яку торкалася. Звали її Явеліна. Ця дівчина походила з простої сім'ї. Але, незважаючи на всю простоту, дівчина отримала від батьків всю палітру хороших якостей, виховання, а головне добре та співчутливе серце. Садівнику вона відразу сподобалося своєю усміхненістю та лагідністю. І вони запропонували їй роботу в саду. Вона дуже зраділа, і садівник це помітив, він був дуже задоволений, що знайшов саме її. 
Узгодивши все з батьками дівчини, які дуже її любили та бажали лише добра, вони відправилися до королівства, яке знаходилося зовсім поруч. Увійшовши туди, радості дівчини не було меж, вона ще ніколи не була у самому королівстві.
Вони зайшли в сад, щоб садівник міг розповісти, що треба робити та які троянди потрібно зрізати для королеви. Тим часом принц стояв у вікні поглядаючи на гори, коли почув дзвінкий сміх та мелодійний голос. Він підійшов до іншого вікна, яке виходило в сад і побачив світловолосу дівчину, яка уважно слухала садівника та посміхалася. Ї
ї посмішка та голос сподобалася йому, враз дівчина поглянула на постать у вікні і їхні погляди зустрілися. Вона посміхнулася йому і помахала рукою, а він чи то від радості чи то від несподіванки стояв як укопаний і не міг пошевелити тілом. Після кількох секунд він отямився і не знав, що з ним. Якесь дивне відчуття в серці. Він ще такого ніколи не відчував. Поглянувши на сад, він побачив як дівчина кудись іде з садівником, вийшовши з кімнати він попрямував прямісінько в сад. Ноги самі наче вказували шлях. Він підійшов до них, садівник шанобливим тоном відказав : 
-  Пане, Принце? Чим можу бути корисний? 
Дівчина глянула на нього знову усміхнено і він побачив її очі, вони були немов чисте небо, світлі, блакитні та дивилися неначе прямісінько йому в серце. Він знову відчув якесь дивне відчуття. 
-Мартіне, ааа….хто це поруч з тобою? - ледве що зміг сказати принц. 
-О, це Явеліна, моя нова помічниця. Вона буде мені допомагати з садом, бо моя помічниця поїхала додому відвідати батьків, тому, пане, я взяв собі помічницю, я гадаю ви не проти. 
Дівчина подала руку принцу та усміхнено відказала: 
- Приємно познайомитися. 
- Мееені теж….ммм... Аскольд. І вони злегка потиснули руки один одному. - Сподіваюсь, наш сад стане ще кращим, - відказав принц. Він зашарівся та швидко пішов.
Дівчина провела його поглядом і їй здалося, що він трохи зверхній, але насправді то була його сором'язливість, яку вона не одразу помітила.  
Він зайшов до кімнати, потім знову виглянув з вікна і спостерігав за нею, поки садівник розповідав їй всі тонкощі роботи.
Він ще не знав, що з цього моменту його життя буе геть не таким, яким було до цього.  
Кожного ранку він прокидався щорання, бо саме тоді Явеліна зрізала троянди для королеви, та ставила на її столик поки та чепурилася та одягалася. І принц не упускав можливості зійти вниз, щоб привітатися з нею. 
-Добрий ранок, - шанобливим тоном сказав він до неї коли спустившись побачив, як вона виставляє троянди у вазі. 
-Доброго ранку, - повернула вона голову та усміхнулася. Йому подобалася її привітність та легкість. 
-Як справи в саду? - несподівано для себе він відкрив, що серце чомусь билося швидше ніж зазвичай. І слова якось знаходилися важче.
-Все добре, дякую, я слідкую, щоб всі квіти отримували вдосталь води, щоб не пересохнути, - дівчина чомусь теж нервувала.
- Це добре, дуже сподіваюся, що сад розквітне ще краще. Мартін дуже любить його і дуже слідкує за ним, а ми натомість дуже поважаємо його працю. - серйозно відказав принц.
- Я помітила, ось чому, мені хочеться щоб сад виглядав ще краще і всі квіти цвіли ще пишніше. Я теж дуже люблю квіти. Тому, буду намагатися не підвести Мартіна ну... і вас. - дівчина злегка усміхнулася та сховала обличчя. 
Принц побажав їй вдалого дня і вийшов. Він помітив, що поруч з нею кудись дівається вся його впевненість.
Натомість, Явеліні здалося, що він такий самий як і всі принци, зверхній та черствий.
Ось так і проходили дні, дівчина працювала в саду, а принц шукав нагоди, щоб подивитися як вона працює, хоча ні, він просто хотів дивитися на неї. Вона робила все так добре, дуже ніжно та відповідально, він завжди дивися так, щоб вона не могла його помітити. Коли треба було пересадити квіти чи просто їх полити, він бачив як вона старається, докладаючи всі зусилля, як пасма волосся закривали їй обличчя і вона знімала рукавички для того, щоб постійно їх закласти. 
Його тішила її енергійність та завзятість. Спостерігаючи за нею, він відчував якесь тепло в серці, воно все сильнішало коли вони ненароком зустрічалися. 
Але проблема була у тому, що він геть втрачав всю сміливість принца поруч з нею. Вона знала, що він ніколи не зверне на неї свою увагу, бо для таких як він існують принцеси з інших королівств, а вона лише проста дівчина а зараз помічниця садівника. Часом вона засмучувалася, але оглядаючи сад зранку, коли сонце своїми теплими пасмами торкалося всіх квітів в саду, це було неймовірне видовище, вона дуже раділа, що може спостерігати таку красу і головне дбати, щоб ця краса була ще прекраснішою за допомогою її рук та зусиль. 
Вона часто говорила з квітами. Жаліла їх, коли когось пересаджували в інше місце. Частенько вона співала в саду, і цей спів доходив до його вікна, він уважно слухав її, в  неї був чарівний голос. Чим більше він на неї дивився, то все більше розумів, що вона не така як всі ті принцеси. Так, вона не з королівського роду, але вона якась особлива. І в його душі почали розпускатися почуття, немов маленькі бутони квітів. 
Дівчині він теж подобався. Він частенько почав виходити в сад, коли вона там працювала, але тільки вона його бачила, відразу починала працювати ще краще, щоб не дивитися на нього. 
Підійшовши до неї ближче він привітався та запитав: 
- Як твої руки? Не болять? На трояндах багато шипів, - вимовив він.
-Ні, все нормально. В мене ж рукавички, - вона махнула рукою немов привіталася. Їй сподобалося, що він проявляє увагу і турботу. Перетинаючись з ним в саду чи у кімнаті, де вона зранку ставила троянди королеві, вона немовби відчувала, що насправді він добрий серцем і її душа все більше тягнулася до нього. 
Натомість, принц зрозумівши, що поруч з нею вся його сміливість десь дівається, він навіть забуває, що він принц. Він вирішив не показуватися їй на очі. А самостійно перебороти свою невпевненість. 
Дівчина, працюючи в саду виглядала його кожен ранок, і засмучувалася, коли він так і не приходив. Вона ставила троянди трохи довше аби він спустився до неї. Але він все не приходив. Вона не розуміла, чому він перестав спускатися донизу.Вона навіть почала хвилюватися, чи не сталося бува з ним чого.  Одного ранку він таки спустився раніше, коли вона саме хотіла йти. 
Вона почула його кроки і подих перехопило від хвилювання. Явеліна повернулася, а він подивився на неї усміхненими очима, а тоді привітався: - Доброго ранку. Ти зрізала дуже гарні троянди, вони дуже сподобаються моїй мамі. - і він усміхнувся. 
Вона навіть не підозрювала яких зусиль йому коштувало сказати це до неї, через своє хвилювання. 
-Дякую. Я кожного ранку намагаюся вибирати найгарніші. - її обличчя взяв рум'янець, який він помітив. І десь глибоко в душі він зрадів, бо бачив як вона постійно ховає очі від нього і червоніє. 
Але інколи доля вступає в роль для того, щоб поставити все на свої місця. 
Одного дня король викликав сина, повідомити, що Аскольд має поїхати з батьком до одного королівства, яке знаходилося далеченько, для встановлення торгівельних зв'язків. Поїздка мала зайняти близько місяця. "Місяць" - подумав принц, це ж так довго, як я буду без її посмішки, без її очей, без її співу. "Місяць" - подумала вона. Це ж так довго. Як я буду без його присутності. Карети приїхали, в одну завантажили одяг та все необхідне для довгої дороги, а інша була для короля та принца. Король попрощався з королевою, а принц все вдивлявся в сад, незважаючи на матір. 
-Та що ти там видивляєшся? - обуриливо запитав король. 
-Не що, а кого, - королева усміхнулася сину підійшовши до нього, поцілувавши в щоку, і тихо прошепотіла - Я знаю, кого ти виглядаєш, та чому серце так вистрибує, - вона тихо поклала руку синові прямо на серце.
Він подивися на матір вдячними очима та міцно обійняв її. Він був вдячний, що вона його розумі і знає про нього більше, ніж знає він сам. Останній раз Аскольд поглянув на сад і вмить побачив як Явеліна дивиться прямісінько йому в очі. А так як карета була близько до саду, вона і він могли бачити очі одне одного. І в цих очах відбивався сум та нетерпінням зустрічі. Він сів в карету і вона поїхала. 
Як все проходить так і пройшов місяць, карета нарешті заїхала до головних воріт королівства і ось вже виднівся сад, з якого все і розпочалося. Аскольд все ніяк не міг дочекатися, коли ж це карета вже в кінці кінців зупиниться. На ганку стояла радісна королева, ось карета вже зупинилася, принц вибіг навіть не привітався з мамою,та побіг садом.
-Куди це ти так швидко? А привітатися з матір'ю? - грізно і водночас по-доброму відказав король.
-Привіт мамо, - вигукнув принц, поки швидко біг вздовж саду. 
-Не чіпай сина, ти ж бачиш як він скучив за нашим гарним садом,- сміхотливо відказала королева та обійняла чоловіка. 
Серце в принца билося неймовірно шалено, але він не звертав уваги на це, він хотів бачити тільки її. Підійшовши ближче він побачив її зі спини, вона висаджували нові кущі троянд, які надійшли з-за кордону, ще гарніші та пишніші. 
Він тихенко підійшов ближче до неї і привітався. Від страху, чи то від радості, горщик який вона тримала в руках впав додолу та розбився. Вона стояла кілька хвилин непорушно, намагаючись заспокоїти серце, яке вилітало з грудей. Дихання перехопило, вона дуже зраділа, адже він приїхав. Вона дуже чекала, коли ж нарешті пройде місяць.
Вона повільно повернулася до нього побачивши його очі та його добру посмішку. 
Вони стояли обоє непорушно, але їхні серця вже підштовхували їх до чогось більшого. Він зробив крок, вона теж зробила крок. 
Він ще зробив один, вона теж зробила один, і так вони підходили ближче поки не опинилися зовсім близько. Ніхто так і не насмілювався поринути в обійми один одного. Раптом ні звідки здійнявся вітер, колихаючи кущі та дерева, дунувши на неї, вона від сили вітру не змогла встояти і впала прямісінько йому на руки. Хочете вірте, або й ні, вітер відразу десь і зник, залишивши їх в обіймах одне одного.