Розділ 8. Принцові насмішки

Після зникнення Джульєна я ще довго стояла на терасі і задумано дивилась на зоряне небо. Ось там сузір'я Великої Ведмедиці. Кожна зірочка осяює землю своїм сяйвом, місяць обливає її млявим світлом і огортає дерева сутінковим серпанком моторошної тіні, а двором дрібненькими кроками повільно походжає вітер. Ліхтарі, що ввечері освічують територію навколо палацу, давно не світять, вочевидь, вже пізня година.

Я згадала слова Джульєна, він говорив, що я "зацікавила" його. Щоб це означало? Знаю, я могла здатись йому трохи дивакуватою, але ж не вважати мене, взагалі, ненормальною?! Чому це він так категорично вирішив, що я – дивачка, і навіть, попри усілякі заборони чи закони, проник до королівського двору, а сьогодні ще й – на бал? Вирішив перевірити, чи не збожеволіла принцеса?! А, може, він мав на увазі щось інше... Зацікавила його у хорошому сенсі? Але ні, чарівник-дракон пречудово знає, що в мене є наречений, хоч я й не збираюсь з ним одружуватись. Проте, все одно, що саме він мав на увазі? Чому все так багатозначно?! Його погляди, слова, танці, поведінка – усе має по два значення, які тепер запекло боряться за першість у моїй голові. Чому не можна говорити монохромно і прямо, що думаєш, а не викручувати слова і вчинки у різні боки, не даючи іншим зрозуміти усю суть? Ось що, це він – дивак, а не я.

З такою думкою я попрямувала в середину кімнати, бо вже холод добряче поморозив мої голі руки і плечі, переодяглася за допомогою магії в зручну нічну піжаму і вляглася спати. Все-таки, як би там не було, я вдячна Джульєну, що навчив мене змінювати наряди. Завтра на мене чекає новий навчальний предмет – магія. Так, я надумалась просити, щоб хлопець навчив мене лише головним заклинанням цього буде достатньо, хоча б на перший час.

Настав світлий ранок, який хлинув на весь королівський двір бадьорістю і жвавістю.

Коли я тільки прокинулася, до моєї кімнати, як завжди, прожогом влетіла Джессі і знову почала приводити мою зовнішність до ладу. Цікаво, чому тут немає камеристок? Дивно, що молодша принцеса прикрашає старшу, а окрім цього, якщо тут можна одягатися за допомогою магії, то чому б не зробити макіяж чи зачіску теж використовуючи чари? Так, дійсно, мені потрібно ще багато чого дізнатися про цей світ і закони магії у ньому.

Ми з Джессі прийшли до великої королівської їдальні, де вже сиділи король, королева і принц Леонардо. Так сталося, що біля його високості, принца, сіла Джессі, а я – коло неї.

Поснідавши, ми з сестрою попрямували до альтанки, що розмістилась серед

зеленого парку. Джессі залишила мене і пішла по якийсь пригодницький роман, а заодно попросити слуг, аби ті заварили нам чаю. Альтанка була доволі просторою, а навколо неї розкинулися дрібненькі кольорові петунії і кущі розкішних півоній.

Раптом, я почула кроки і подумала, що то повернулась Джессі. Але, на жаль, це була не вона. До альтанки по дерев’яних лакованих сходах зайшов принц Лео.

– Не очікував побачити Вас тут, принцесо Ешлі. - хитро всміхнувся хлопець. – Пробачте, якщо потурбував, – він сів на плетений з лози диванчик.

– Ні, Ви не потурбували, – відповіла я.

Принц Лео трохи посидів, а потім рвучко підвівся і підійшов до мене.

– Ви ж знаєте, що наш шлюб – необхідний, як для Ютен-Дора, так і для Лоруеля. Усі нас підштовхують до заручин та одруження, але незважаючи на це, я прагну сам зробити Вам подарунок від усієї душі та серця. Все-таки, попри не зовсім благополучний початок нашого знайомства, на мою думку, Ви – дуже гарна дівчина і хочеться подарувати Вам щось, аби побачити Вашу усмішку. Тож, прошу, прийміть мій хоч і скромний, проте дорогий душевно, подаруночок, – хлопець простяг мені кулак.

– І що ж це за подарунок? – запитала я.

– Лише погляньте… - принц різко розкрив долоню, і звідти на мене подивився чорний жук з твердими товстими темно-коричневими крилами, як у хруща, і довгими чорними гострими рогами.

– Гей, принце Леонардо, це не королівський вчинок, – промовила я, відвертаючись від страхітливого велетенського жука, що комфортно розмістився на руці хлопця.

– А Ваш вчинок був шляхетний, коли Ви підклали мені на подушку жабу, коли я минулого разу ночував у цьому замку?

Ого! Здається, Ешлі трохи перегнула палку… Вочевидь, у цих двох були не просто недружні чи немирні стосунки, між справжньою принцесою і цим принцом розпалилася запекла холодна сталева війна. Але, що ж поробиш, підкладати жаб чи ще яких-небудь плазунів я не вмію, тож, мені доведеться самій розхльобувати усю наварену кашу у їхніх відносинах.

– Принце, а Ви чули коли-небудь таку казку… Колись давно-давно, в одній чарівній країні жив прекрасний принц. І якось так сталося, що він поцілував зелену жабку, а та перетворилася на найгарнішу на світі дівчину…

– Це Ви так натякаєте, що, якщо я Вас поцілую, Ваш бридкий, як жаба, характер зміниться, і Ви станете милою гарною дівчинкою? – він нахилився ближче до мого обличчя.

– Принце Леонардо, не перекручуйте мої слова, – я відвернулась і відійшла від

нього.

Мені й так огидно, що він думає, що всі ці вибрики – справа моїх рук, та ще й словами колупає мою душу. Чи це в цій країні всі хлопці такі? Он Джульєн, хоч і не принц, але не огризається, як його високість, принц Лоруеля. Яка нечувана невихованість!

На моє щастя, до альтанки ввійшла Джессі з товстою книгою в руках. Я помітила, щойно вона побачила принца Лео, як одразу ж зашарілася, рвучко відвела очі до землі, а її і так рум’яні щічки набрали ще насиченішого кольору.

– Вибачте, що завадила вам… – Ніяково промовила дівчина і вже збиралася йти, але я її зупинила. Не залишатися ж мені в одній альтанці з принцом! Тим паче, в моїй голові тепер завирувала думка, що він може підсунути мені ще змію чи якого-небудь іншого отруйного плазуна. Потрібно попросити, щоб Джульєн навчив мене захисним заклинанням.

– Ти зовсім не завадила. Проходь, – ласкаво промовила я.