Розділ 5. Зустріч із нареченим

Настав ранок. Я солодко потягнулась і встала з ліжка. Мабуть, це був найпрекрасніший сон у моєму житті, адже я спала не на ліжку, а на м’якій теплій перині. Відразу ж попрямувала до ванної кімнати. Тепер я змогла все добре роздивитися.

Ванну кімнату краще було б назвати «ванною залою», бо вона була дуже просторою і витонченою. На підлозі була фіолетова однотонна плитка, а на стінах – світло-лілова з дрібненькими візерунками квітів. Стіна, під якою стояла ванна, була оздоблена плиткою, що утворювала єдиний величезний малюнок лілії, але, згодом, я помітила, що зображення на цій стіні змінюються, і кожного разу з’являється якась нова дуже гарна квітка. Тут був умивальник з великою білою блискучою від чистоти раковиною, а над ним висіло велике дзеркало з фіолетовою підсвіткою. У кутку стояла велика біла шафа. Заглянувши туди, я побачила тисячі різноманітних пляшечок, тюбиків, упаковок мила та шампуню, а на окремій поличці стояли скляні баночки з кольоровою туалетною водою. Ну, звісно, це ж ванна для принцеси, тут все по-королівськи з королівською кількістю.

Закінчивши банні процедури, я пішла до гардеробної. Обрала якусь сукню, що перша потрапила мені під руку і одягнула її за допомогою чарів.

Раптом, я почула стукіт у двері і сказала: «Увійдіть». До гардеробної кімнати забігла Джессі. Ну, звісно, кого ж ще можна було чекати?

– Доброго ранку, сестричко! – трохи захекано промовила вона.

– Добрий ранок!

– Ти ж не забула, що сьогодні має приїхати принц Лео?! Що це на тобі? Сукня для паркових прогулянок? Ану, ходімо! Ти маєш виглядати найкраще! – Джессі, за своєю звичною манерою, схопила мене за руку і потягнула вглиб гардеробної.

– Ось, ця сукня підійде, – сестра показала мені світло-рожеву сукню з дрібненькими блискітками. Поки я одягнула її за допомогою магії, Джессі знайшла золоте широке кольє з рожевими блискучими діамантами і одягнула мені його на шию, а ще сережки і каблучку з цього ж комплекту. Сьогодні вона підвела мої вії чорною тушшю і губи – рожевим блиском, а волосся заплела у високу зачіску, яку скріпила шпильками з дрібненькими рожевими діамантиками, як на кольє. – О, мало не забула! – зойкнула дівчина і одягла мені на голову маленьку золоту корону з такими самісінькими дорогоцінними камінчиками. А потім, поглянувши на мене, захоплено промовила: – Тепер ти виглядаєш, як справжня принцеса Ютен-Дора!

– Дякую! – відповіла я.

Поки принцеса Джессі виконувала роль моєї камеристки, я встигла роздивитися її наряд. Сукня моєї сестри від плечей до поясу була рожево-малиновою, а донизу плавно переходила у блакитну з срібними блискітками. Її волосся також було зібране у високу зачіску, і на голові виблискувала маленька срібна корона з дрібненькими яскравими сапфірами.

– Ходімо, скоро принц прибуде сюди з своїм почетом! – Джессі повела мене з кімнати коридором у залу, де ми вчора вечеряли.

Сніданок був доволі ситним: омлет з шинкою і хрустким хлібом, а на закуску – кекси, запіканки, тістечка, фрукти та горішки з дорогою кавою або чаєм. Поки ми снідали, могли насолоджуватись ніжною мелодією фортепіано. Хоч ніхто не сидів і не грав на ньому, було видно, що його клавіші натискаються, певно, магією.

– Як усім вже відомо, сьогодні близько полудня до нас у палац має прибути принц Леонардо, – промовив король, коли усі закінчили їсти.

– Ходімо, погуляємо у королівському парку, – запропонувала Джессі, а я з радістю погодилась.

Коли ми вийшли на подвір'я, нам в обличчя вдарило золотавим промінням ранкове сонечко. Певно, була десь дев'ята година ранку. Ми, пішли за ріг палацу до клумб з квітами. Їх розкішні аромати розліталися навсібіч, а краса і розмаїття кольорів приковували до себе очі.

Лише вчора ввечері й аж до пізньої ночі ми з Джульєном танцювали на терасі над цими квітами. Он там ті ліхтарі, під якими я його помітила. Чому мені так захотілося з ним зустрітися і чому вчора було так добре танцювати? Може, у той келих з солодким пуншем, який я випила вчора після вечері, підмішали алкоголю? Та ні. Але мені, дійсно, було б корисно знову зустрітися з чарівником-драконом. Попри те, що ми вчора багато часу провели разом, як він сказав, чотири години, але я так і не витрясла з нього всю необхідну інформацію, а лише базові знання. І, ось, як його заманити сюди, до палацу? Хоча, вчора він прийшов сам без причини. Або вона була, а я, просто, не поцікавилася.

– Ешлі! Ешлі! Ти про що задумалась?! Про весілля з принцом? – Джессі витягла мене з думок.

– Ні, просто, згадала дещо незвичайне... – знітилась я.

– А що саме? – Джессі розпливлась в єхидній зачудованій посмішці.

– Та, нічого. Не зважай, – я всміхнулась у відповідь.

– Ну, як завжди, ніхто не хоче ділитися зі мною секретиками, – нахмурилась моя сестричка, але потім знову почала щебетати: – Я так хвилююся перед приїздом принца Лео. Хоча, це ти маєш хвилюватися, а не я, це ж ти – наречена. Але, все-таки, ні. Людям легше спілкуватися, коли вони перебувають у спокійному стані в комфортній для них атмосфері, тому тобі не можна нервувати.

– Я не хвилююсь через приїзд принца, – промовила я. Насправді я хвилювалась, але скоріше про те, щоб ніхто не помітив, що я - не принцеса, а не через самого принца Леонардо.

– Ти – молодчинка, сестричко! – зраділа Джессі.

Ми пішли парковою доріжкою, обабіч якої були ліхтарі, що ввечері сяяли золотавим світлом. Ось, той ліхтар, під яким я вчора побачила Джульєна. Ой, ні, не треба його згадувати, інакше знову законсервуюсь в своїх думках. Я і моя нова молодша сестра довго гуляли парком, розмовляючи на найрізноманітніші теми: від обговорення приїзду принца до нових дизайнерських суконь.

– Пам’ятаєш леді Гор’єн? – запитала у мене дівчина, а потім захоплено додала: – Я замовила у неї тобі сукню на сьогоднішній бал. Вона просто розкішна! До речі, як ти думаєш, червоний колір пасує мені? О, почекай, щось ми забалакались. Ходімо до палацу, може, принц Лео прибуде раніше полудня, а ми тут блукаємо!