Глава 82

Ліннея радісно засміялась.

- Ви мені загрожуєте? - спитала вона крізь сміх.

- Ні, - він скочив на коня. - Я попереджаю!

Вони посміхалися один одному, як раптово Ліна згадала імператорський указ.

- Але ви хіба не одружилися? - з тривогою запитала вона.

- Ви все ще погано знаєте мене! - нарікав герцог. - Я ніколи не роблю того, чого не бажаю.

За цих слів дочка генерала відчула невимовне полегшення.

- Я вийду за вас заміж! - пообіцяла вона і пришпорила коня.

- Стійте! - щасливо закричав Його Сиятельство і рвонув за нею.

Наввипередки з вітром закохані мчали по весняному степу. То була солодка мить, коли тупіт копит з'єднувався зі стукотом сердець. Вітер і сонце раділи їхньому єднанню. Ці миті Ліннея з Домініком запам'ятають на все життя.

Стривожені та натхненні вони повернулися до табору.

Того ж вечора старий генерал благословив їх. За кілька тижнів вони здійснили обряд одруження.

А через дев'ять місяців у їхній родині народився син.

Домінік Лабонт урочисто виніс його з намету та підняв над степом. Вітальні крики армії Летючого фенікса підірвали тишу.

Гордий і щасливий батько повернувся в намет і передав малюка матері.

- Як його назвемо? - запитав, з ніжністю розглядаючи зморщене личко. - Може Тевін? Лабонт Тевін! Дуже красиво!

Ліннея завмерла в заціпенінні і уважно придивилася до сина.

«Невже? - подумала вона, насилу усвідомлюючи те, що відбувається. – Невже її маленький Тевін повернувся?

Це справді був він! Вона впізнавала малюка за поглядами, усмішками, поворотом голови.

- Ти повернувся до мами! - раптом розплакалася Ліна, зовсім не стримуючи своїх емоцій.

- Гей, хлопче! – жартівливо обурився Домінік. – Я до тебе вже ревную. Ти єдиний, хто змусив свою матусю плакати від щастя!

У міру того, як Лабонт Тевін ріс, Ліннея все більше переконувалася, що її син повернувся.

Вона не знала, чим заслужила стільки благословень, але щоразу дивилася в небо з вдячністю.

***

Протягом п'яти років вони щасливо жили в невеликому містечку на кордоні. Герцог Лабонт швидко став найшанованішою людиною в окрузі.

Якось Ліннея застала свого чоловіка, що розмірковував над шахівницею.

Їй знадобилося трохи часу, щоб зрозуміти, яку партію затіяв її чоловік.

- Сумуєш? - запитала вона, обіймаючи його ззаду за талію і поклавши голову на плече.

- Мммм, - промимрив він задумливо. - Давненько ми не починали гарної гри!

- Ти правий! - раптом підхопила вона. – Час уже струсити столичне болото. Та й сукні прикупити треба. Зовсім у цій глушині відстала від моди!

Домінік обернувся і обійняв дружину.

- Тоді завтра ж виїжджаємо до столиці!

Кінець!