Глава 81

Дні тяглися за днями, вона оживала душею, а серце тужило по одній людині.

Несподівано в середині зими прийшла звістка про смерть імператора. Останнім часом він сильно хворів, і тепер його не стало.

Що там діялося за палацовими мурами? Чи стався переворот? Хто став новим імператором? Звістки до них доходили із запізненням на декілька тижнів, інколи ж і через місяць.

Герцог Лабонт, мабуть, благополучно одружився і зараз став непорушним стовпом імперії.

Чи шкодувала вона, що залишила його? Іноді їй здавалося, що ще трохи – і вона не витримає, повернеться до нього.

Але настав ранок, і Ліна гасила ці бажання у своїй душі.

Так минула зима та перші місяці весни. Природа оживала, хвилювалося й серце дочки генерала.

- Я не надовго! - крикнула вона батькові, схоплюючись на коня.

Сьогодні повітря було по-особливому теплим. Весняний степ пахнув ароматами трав та перших квітів.

Вона заїхала подалі, щоб на неї раптом не натрапив випадковий мандрівник.

Злізла з коня і лягла в ковилу, вдихаючи на повні груди з дитинства знайомі та рідні запахи.

Наче й не було тих днів, коли вона боролася за життя, ніби й не було ворожнечі та смертей.

Мимоволі дочка генерала заснула, заколисана тишею.

Розбудив її монотонний звук, що повторювався. Хтось скакав на коні, наближаючись до неї.

«Нехай проїде повз!» - ліниво подумала Ліна, не розплющуючи очей.

Але тупіт все наростав. Здається, вершник навмисно їхав саме до неї.

«Щось трапилося у таборі?» - подумала дівчина і піднялася.

Фігура чоловіка на коні здалася їй дуже знайомою, серце, здригнувшись, забилося швидше.

- Нарешті я знайшов вас! - з цими словами герцог Лабонт мало не на ходу зістрибнув з коня.

- Ваша Світлість?! - здивувалася Ліннея, намагаючись стримувати хвилювання, що охопило її. - Що ви тут робите?

- Вас шукаю! - усміхався так яскраво Домінік, що не посміхнутися у відповідь було неможливо.

- Навіщо? – обережно спитала вона, насилу стримуючи порив кинутися йому на шию.

Герцог не збирався бути чемним і відповідати на запитання. Він просто підійшов до неї широким кроком і обійняв, міцно притиснувши до своїх грудей.

Замружився блаженно, вдихаючи її аромат, перемішаний із запахами степу.

- Я пішов зі служби! - заявив він після довгого мовчання, цією однією фразою пояснюючи все на світі.

- Як пішли, а хто ж ... - почала Ліна.

Її серце билося так швидко, думки в голові плуталися. Вистачило одного дотику, щоб усі її бар'єри впали. Тепер вона була готова з ним хоч на край світу.

- Мій батько ще зовсім не старий, та й юний імператор до нього більш розташований. Герцог Лабонт-старший повернувся і знову став радником біля правителя.

Ліні раптом стало байдуже, що відбувається в імперії, у палаці, з імператором.

Цей чоловік, який міцно тримав її в обіймах, був найважливішою людиною.

«Він приїхав до неї! Він так само за нею сумував!»

- Я щохвилини думав про вас! – підтверджуючи її думки, промовив Домінік. – Я мріяв, як подивлюсь у ці очі! Як цілуватимуть ці губи!

І він поцілував. Довго та ніжно. Так захопився, що забув, що ще хотів їй сказати.

Їхні поцілунки на величезній швидкості збиралися перерости в щось більше, коли поруч несподівано заржав кінь, злякавши закоханих.

- Здається, він з нас сміється, - посміхнувся Домінік, повертаючись до дійсності.

- Він має рацію! - усміхнулася Ліна. – Ми маємо зупинитися.

- Я сьогодні ж проситиму вашої руки! - заявив герцог, підводячи дівчину до коня і допомагаючи їй забратися в сідло. - На цей раз у вас немає вибору! Вам краще погодитись!