Глава 78

Ліна пройшлася до іншої камери. Була якась іронія в тому, що ці двоє, що колись занапастили її життя, зараз опинилися в одній в'язниці.

- Ваша Величність! - зустріла її вигуком Елоїза, вона твердо вірила, що непорозуміння вирішиться і імператор її випустить.

Але потім, розглянувши, хто до неї прийшов, відійшла від ґрат подалі.

-Що ви тут робите? Чи прийшли насолодитися своїм тріумфом? - спитала вона жовчно. Зарозумілість читалася в очах красуні. Її краса навіть у катівнях не зблікла.

- Так! - погодилася з нею Ліна. - Більше ви не зможете плести свої інтриги, і жодна безневинна людина більше не помре через вашу забаганку.

- Що? – здивувалася пані Морнар. – Я нікого не вбивала! Я ні в чому не винна!

- Тому що я вас зупинила! – перервала її пані Белтрам. – Так буде найкраще для імперії.

- Що ти несеш! – відмахнулася Елоїза. - Ти просто божевільна!

Але Ліна її вже не слухала, вона поспішила до виходу. Далі від цих жахливих людей.

Вийшовши назовні, вдихнула на повні груди. Свіжий вітер торкнувся її обличчя. Ліннея несподівано відчула доріжки сліз на своїх щоках.

Все позаду! Її серце більше не кровоточитиме від спогадів.

Наступного ранку прийшла звістка, що третього принца стратили. Для Елоїзи Морнар страту замінили на заслання. Обривши їй голову, дівчину відправили в далекий монастир.

Атмосфера в столиці стала спокійнішою, навіть чума оминула її. Коаліції принців, що ворогували до цього,  нині перебували в сум'ятті і намагалися приєднатися до інших партій.

Імператор одужував, а його юний наступник нині бігав у саду в супроводі десятка няньок.

Генерал Белтрам із частиною армії повернувся на кордон, доводячи цим свою відданість.

Небезпека перевороту була усунена, залишатися далі біля правителя з кожним днем ставало важче, щоб не бути втягнутим у ще якусь змову.

У Ліннея залишилися в столиці деякі невирішені справи, але потім і вона планувала приєднатися до батька. І тільки пан Лабонт не давав їй спокою.

Одного дня у двір родини Белтрам принесли величезний букет квітів.

- Пані! Ви тільки подивіться, яка краса! Герцог такий милий! - захоплювалася Улла. – Невже вам його не шкода?

- Жалість не те почуття, через яке варто виходити заміж! - заявила Ліна, виходячи з кімнати.

Вона з усмішкою глянула на квіти, але раптом стала серйозною.

- Не торкайся до них! - встигла вона крикнути служниці, що зібралася взяти в руки букет .

Та злякано відступила убік.

Ліннея підійшла і понюхала подарований букет.

"Так і є!" - зрозуміла вона. У квітів був ледь вловимий аромат, але дівчина впізнала його навіть за десятки років.

То була особлива отрута, що ховалася за запахом квітів. Той, хто доторкнувся до такого подарунка, помирав довгою і болісною смертю.

«Пані Морнар все ж таки дала про себе знати!» - подумала Ліна.

У минулому житті наложниця часто використовувала такий спосіб усунення суперниць.

- Приберіть це на заднє подвір'я та спалить! - розпорядилася пані Белтрам. - Тільки руками не торкайтеся! Накрийте тканиною та спалить!

За кілька днів у далекому монастирі сталася страшна подія: одна з послушниць раптово захворіла на дивну хворобу.Її прекрасна до цього шкіра раптом вкрилася величезними пухирями, які згодом стали лопатися.

Дівчина була настільки прекрасна, що до того монастиря збільшувалася кількість паломників з кожним днем. Здебільшого чоловіки йшли подивитися на неймовірну красуню, що присвятила своє життя молитвам та посту.

У цьому випадку ченці побачили руку бога і незаперечну істину, що зовнішня краса має бути лише відображенням внутрішньої.

Нині ж справжня душа дівчини вийшла назовні, покривши всю шкіру страшними виразками.

Пані Морнар - а це була саме вона, дуже добре знала дію цієї отрути, вона сама її вигадала. Звідки хтось дізнався про це? У її пам'яті спливла лише одна особа, яка могла передбачити події.

Тільки як дочка генерала змогла дістатися до неї? І чому вона ще жива, адже давно отримала квіти!

У який момент усі задуми пані Морнар раптом почали звертатися проти неї?

Вона стала настільки потворною, наскільки потворною була її душа. Щодня колишня красуня намагалася накласти на себе руки. Але пильні ченці не дозволяли їй це зробити.

Кожен мав нести свій хрест до кінця.

Таке життя стало для Елоїзи пеклом, смерть їй здавалася рятівним виходом. Але й цього їй було не дано.