Глава 70

Дівчина заїхала подалі в ліс та зупинилася. Стривожені її появою, злетіли з гілок птахи.

Ліна добре знала ці мисливські угіддя. Колись вона майстерно уникала тут погоні.

Здавалося б, невже хтось міг зазіхнути на саму імператрицю? Але в ті роки не було жодного полювання, де б не намагалися її вбити. Завдання третьому принцу ускладнювало те, що вбивство треба було замаскувати під нещасний випадок, а імператриця чудово трималася на коні, носилася полями і лісами, вміло заплутуючи сліди.

Дочка генерала розвернула коня у напрямку невеликого озерця, пустила його підтюпцем. Тут можна було підстрелити качку. Хоч погода вже холодна, у цих широтах озеро рідко замерзало. І птахи часом залишалися зимувати.

Крізь дерева вже виднілася рівна водна гладь.

Вона їхала повільно, практично не видаючи шуму, тому легко вловила тупіт копит коня, що наближався. Ліннею це не насторожило, батько незабаром повинен її наздогнати, тому вона спокійно чекала появи вершника.

Але на її подив з лісу виїхав Тірен.

"Один? Без Елоїзи?” - посміхнулася Ліна.

- Чув, що пані Белтрам чудовий мисливець. Дуже хотілося подивитись. Не заперечуєте, якщо я буду поруч?

Все це промовив швидко на одному диханні, щоб дівчина не встигла вставити й слова. На обличчі племінника імператора грала зневажлива усмішка.

- Ви вірно чули, - підтримала розмову Ліна. - Там на озері качки, злякайте їх, і я пристрелю парочку.

- Я? - так сильно здивувався Тірен, що підвівся на коні.

Він явно вважав, що таку низьку справу мають виконувати слуги.

- Крім нас тут більше нікого немає, - холодно повідомила дочка генерала.

«Хоч би що задумали ці двоє, це станеться зараз, - зрозуміла вона. - Не дарма племінничок за мною уплутався».

- Що ж, - поблажливо погодився чоловік. — Тільки заради вас я буду загоничем.

«Загоничем – голосно сказано для вас. Ви будете швидше дичиною» - подумала Лінея, дивлячись як він злазить з коня і йде до озера.

Далі він почав бігати вздовж берега, махати руками і щось безглуздо кричати.

Тільки качки не звертали на нього жодної уваги.

- Ідіот, - реготнувши, промовила ледве чути дочка генерала.

Вона дістала лук, приклала до нього стрілу.

А наступної миті піднесла два пальці до губ і пронизливо свиснула.

Птахи відразу стривожено злетіли. Щойно вони залишили територію озера, дівчина вистрілила.

Її стріла точно потрапила в ціль, качка каменем упала на траву.

Ліннея з неймовірною швидкістю дістала другу стрілу. Знову постріл і селезень падає біля краю лісу.

- Браво! - ліниво почав плескати в долоні Тірен. - Не чекав від юної леді, такої спритності та вміння.

Він власноруч зібрав пристрелену Ліннеєю дичину і приніс їй.

- У цій справі мисливські собаки гарні, - видав, вручаючи їй трофеї, і маючи на увазі, що не його королівська справа збирати вбитих качок.

- Що ви, - посміхнулася дівчина. - У вас також чудово виходить.

В очах Тирена промайнула ледь стримувана лють. Він виглядав ніби розлючений шакал, готовий вкусити. Але все ж промовчав, тільки жовна заходили на вилицях, та ніздрі роздратовано роздулися.

«Не ведеться на провокації, – зрозуміла Ліннея. - Чекає чогось».

- Мені приємно бути вашим помічником, - зістроївши на обличчі посмішку, видавив із себе племінник.

За стрибнувши на коня, зненацька запропонував.

- Качок легко відстрілювати, давайте повернемося до лісу. Подивимося, чи зможете ви так само вправно пристрелити зайця.

- Із задоволенням! - усміхнувшись одними губами, відповіла дочка генерала. Погляд її залишався холодним та жорстким.

Тільки вона розгорнулася, як несподівано почувся характерний свист і стріла встромилася їй у груди.

Ліннея скрикнула і впала з коня.