Глава 67

Їм пощастило. Переслідувачі, чи справді не знайшли правильного виходу, чи, побачивши вбитих товаришів, розбіглися. Подальший шлях пройшов спокійно, крім одного - дія отрути змучила їх тіла. Обидва тепер намагалися триматися один від одного на відстані.

Втікачі швидко дісталися міських вулиць, спіймали повз проїжджаючу коляску.

- Далі ви поїдете самі, - підсаджуючи її всередину, заявив Його Світлість. - Мені треба повернутися.

- Але їх там багато, - з хвилюванням нагадала дівчина, зупинивши його руку, якою герцог хотів зачинити дверцята.

- У мене зараз стільки енергії, - посміхнувся Домінік. - Що це їм треба мене боятися.

- Все ж таки, не будьте настільки безтурботні, - наказувала на прощання дочка генерала.

Герцог у відповідь лише кивнув, зачинив дверцята, і наказавши візнику їхати, помахав услід.

До будинку Ліннея доїхала вдало, без пригод.

Заходячи в особняк, мимохідь наказала служниці, що зустрічала її, приготувати ванну з прохолодною водою.

Забираючись у воду, нарешті відчула довгоочікуване полегшення. Їй довелося просидіти у воді понад годину, підливаючи собі води з колодязя. Служниця турбувалася, щоб пані не застудилася. Раз у раз питала, чи не долити гарячої.

Весь час збиваючи дочку генерала з думок. Ліннея намагалася проаналізувати подію в якій опинилась.

Елоїза вигадала найпростішу пастку. Як же вона так безглуздо попалася? Не лише вона, а й герцог.

У цьому житті пані Морнар набагато сміливіша у своїх підступах. Ось у чому виявився прорахунок.

Ліннея звикла, що Елоїза все робила тихо і непомітно. А тут не побоялася і провела до імператорського палацу найманців, потім влаштувала погоню.Звідки в ній взялася ця зухвалість, чи скоріше, почуття власної безкарності?

Воно не могло з'явитися на рівному місці. Для такого нахабства має бути підстава.

Вибравшись із ванної дочка генерала підійшла до шахівниці. Тепер на ній були зовсім інші постаті. І їхні ходи виявилися не передбачуваними.

Дівчина довго сиділа, пересуваючи фігурки та повертаючи на місце, повільно попиваючи чай із заспокійливими травами. Якийсь час вона сиділа нерухомо, а потім на її обличчі розквітла легка посмішка задоволення.

Якби пані Морнар у цей момент проникла у думки дочки генерала, вона б жахнулася.

Незабаром повернувся генерал Белтрам, а з ним Улла та Андеш.

- Пані, з вами все гаразд? - насамперед кинулася до неї жаліслива служниця.

- Все добре, Улло, - усміхнулася втомлена дочка генерала. - Ідіть відпочивати!

Андеш вклонився, йому не потрібні були словесні докази. Пані жива, отже, все гаразд.

Коли всі розійшлися і в кімнаті залишилися тільки батько з дочкою, Ліна коротко розповіла про те, що сталося, ретельно підбираючи слова, і втрачаючи деякі моменти, щоб генерал ненароком не визнав поведінку герцога непристойною, і не зажадав одруження.

- Батьку, сьогодні був довгий день, - сказала Ліннея під кінець бесіди. Вона справді виглядала втомленою.

Збудження, що мучило її всю ніч, нарешті минуло, і навалилася неймовірна втома.

Побажавши на добраніч, генерал вирушив до себе в кімнату. Події, що відбулися, його сильно стурбували.Розуміючи, що це не кінець, а лише початок, він вирішив ретельніше готуватись до відвідувань палацу, ще й посилити охорону особняка, в якому вони зараз проживали.