Глава 66

Домінік посміхнувся у темряві. Він одразу повірив, що все було саме так. Здавалося, неможливо ще більше закохається, але ця дівчина щоразу вражала його своїм видатним розумом і людськими якостями.

- Хто були ці люди? - запитала Ліннея. - Чому вони вирішили нас вбити? Невже в Елоїзи вистачило сміливості?

- Дешеві найманці. Вони не знали, з ким мають справу. Мабуть, пані Морнар знайшла їх у найближчій таверні.

- Це схоже на неї, - погодилася Ліна, і несподівано додала. - Чому тут так жарко? Минулого разу я не відчувала такої задухи.

- Здається, моя протиотрута втратила чинність, - теж важко дихаючи, відповів Домінік. - Нам з вами краще бігти, тоді дія афродизіаку швидше закінчиться.

Тільки бігти в темряві вузьким проходом було неможливо. Вони могли лише рухатися тримаючись стіни, не взявши з собою навіть свічки.

- Потерпіть трохи, - продовжив чоловік, - Скоро ми вийдемо на відкритий простір.

Втікачі намагалися зайняти себе хоч якоюсь розмовою, щоб відвести думки далі від позивів тіла.

- Думаєте, переслідувачі ваш підвал не виявлять? - знову запитала Ліннея. Не в її правилах було базікати, але це хоч трохи розряджало до межі розжарену обстановку.

- Ні, тут вони нас не знайдуть, з підвалу веде кілька ходів, що закінчуються глухим кутом, правильний знайти не так просто, - герцог тримав за руку дочку генерала, і її маленька долоня здавалася йому розпеченою в печі. Але відпустити не міг. Тільки він орієнтувався у цих ходах.

- Досить швидко вони нас знайшли, — задумливо видав Домінік.- Серед моїх людей з'явився зрадник чи шпигуни пані Морнар настільки гарні?

- Серед євнухів у палаці є її довірені особи, також кілька міністрів у суді. Не знаю, звідки у неї зв'язки, але вам не варто її недооцінювати.

- Ви маєте рацію, - погодився герцог. - Невідомо яким дивом їй удалося уникнути в'язниці. Але я з'ясую, чому імператор так до неї прихильний.

"Сподіваюся у вас вийде" - подумала Ліннея з гіркою усмішкою.

Їй за все життя так і не вдалося розгадати секрет Елоїзи Морнар.

Вона вивчила декілька десятків отрут, якими та намагалась її отруїти. знайшла до них протиотруту, навчилася застосовувати та розгадувати їх за запахом, кольором, смаком. Але це не врятувало її від смерті.

Нарешті довгий тунель закінчився і втікачі вийшли на відкритий простір у невеликому проліску.

- Ну от, тепер має бути легше.

Яскраво світив Місяць. Молоді люди один одному посміхнулися, зітхнувши на повні груди.

- Мені хочеться зняти сукню! – несподівано видала дівчина. Вона почувала себе жахливо. Тканина сукні просочилася потом після бою, і під час ходьби по задушливому проходу.

- Не робіть цього, - посміхнувся Домінік. - Я й так то поряд з вам як п'яний, ще й ця отрута. Можу не стриматись.

- А може й не треба стримуватись?! - знову приголомшила його своїми словами дочка генерала.

Чоловік підійшов зовсім близько і глянув їй у вічі.

- Ви штовхаєте мене на гріхопадіння, - заявив, обійнявши її за талію.

- Наче ви коли-небудь були праведником, - продовжувала вона, збудження змивало всякі межі.

- У вас зараз каже отрута, я буду негідником, якщо скористаюся становищем, - тихо промовив Домінік, притулившись губами до її губ. - Неймовірно хочеться поцілувати вас.Але боюся, що цим я не зможу обмежитися. Жаль - не те почуття, яке ви повинні відчувати після нашої першої ночі.

- Ви маєте рацію, - дівчина заплющила очі, намагаючись прогнати безсоромні образи, що полонили свідомість, під дією отрути. - Давайте побіжимо, може стане легше?

Домінік мовчки погодився, знову взяв її за руку і парочка, ніби романтичні закохані, бігцем помчала стежкою.