Глава 65

- Знайшли, - підтвердив він свої здогади, розглянувши ближче групу чоловіків.

- Свічки! - додав пошепки Домінік, але Ліна зрозумівши з пів-погляду, швидко їх загасила.

Переслідувачі поспішали і підходили до будинку.

- Один, два, три... Більше дюжини чоловік, - вважав він, дивлячись у віконце.

Несподівано зовсім поряд почувся хрускіт гілки і герцогу довелося сісти, щоб не бути поміченим. Повз вікно пройшов чоловік із смолоскипом у руці.

– У вас є зброя? - запитала дочка генерала. Вона сповзла з софи і зараз сиділа на підлозі.

Прибулі світили у вікна, намагаючись виявити втікачів.

- Ми підемо потайним ходом, - відповів на її запитання Домінік. - Відповзайте до дверей, я за вами.

- Ну, знаєте, - обурилася дівчина. - Чи не краще прийняти бій, розібратися з цими людьми та спокійно повернутися додому?

- Ліннею, ви не авантюристка все-таки, - хмикнув герцог, його раптом почав розбирати сміх, від комічності їхнього становища. Обидва пересувалися пластунською до дверей і зустрілися біля входу. - Це ми завжди встигнемо, нехай ще за нами поганяються.

Видав він із положення напівлежу, пересуваючись виключно на ліктях. У темряві вони не бачили один одного, але відчули, зіштовхнувшись у дверях.

- Жінки вперед! - давлячись сміхом, видав герцог.

- Ідіть до біса, - теж починаючи тихо сміятися, відповіла йому Ліна. - Чим ви нас напоїли? Ви впевнені, що то була протиотрута?

Вона затиснула собі рота, щоб не розреготатися вголос.

- Тепер сумніваюся, - відверто іржав Його Світлість. - А ви за словом у кишеню не лізете.

– Я зростала в діючій армії, ще й не такі слова знаю, – відмахнулася дочка генерала.

Зі сміхом вони викотилися в коридор, де їхня веселість миттєво була перервана. З того боку двері почали виламувати.

Миттєво ставши серйозним, Домінік допоміг піднятися дівчині, і повів її коридором углиб будинку.

Несподівано в сусідній кімнаті почувся дзвін розбитого скла. Втікачі одразу зрозуміли, що вікно розбите, а отже, зовсім скоро через нього залізуть і їх виявлять.

Парочка потрапила до пастки власної безтурботності.

- Вибачте, це я винен, треба було відразу піти потайним ходом. Тепер нам до нього доведеться пробиватися з боєм.

- Менше балакайте! Де у вас зброя? – перейшла до справи дівчина.

Його Світлість як фокусник вивудив десь з-за шафи два мечі. Один передав Ліннеї.

- Тримайтеся за мною, - нервово наказав герцог, веселощі як рукою зняло. Ситуація стала надто небезпечною.

- Навіть не подумаю, - відповіла йому дівчина, стаючи в бойову стійку.

Домінік зібрався добре їй пояснити, що то небезпечно, і він сам упорається, але не встиг. У цей момент двері з кімнати в коридор зі стуком відчинилися і звідти вибігли двоє чоловіків. Вхідні двері, практично одночасно, не витримали і впали під натиском нападників.

Оцінивши ситуацію герцог та дочка генерала стали спина до спини. У вузькому проході мало місця для маневру, і переслідувачі могли нападати лише по одному.

Нападники без роздумів кинулися у бій. Це було більш ніж дивно. Невже Елоїза наказала їх вбити? Чи ці люди не наближені пані Морнар?

Думки вихором промайнули в голові Ліннеї, скоро стало не до цього.

Бій вийшов коротким, чоловіки хоч і були одягнені як воїни, виявилися звичайними розбійниками, з якими парочка вдало впоралася.Розкидавши вояк на всі боки, герцог знову взяв за руку дівчину і повів до підвалу, в якому знаходився таємний прохід.

Коли за ними зачинилися двері, що відокремлювали парочку від переслідувачів, Домінік несподівано запитав:

- Чому ви тоді мене врятували? - він йшов уперед, міцно тримаючи руку дочки генерала.

- Коли? – не одразу зрозуміла Ліннея, обмірковуючи свої варіанти сьогоднішнього нападу.

- Коли переодяглися хлопчиком, то були ви, не заперечуйте, - посміхнувся герцог у темряві. - Ми ж тоді були з вами зовсім не знайомі, але ви прийшли на допомогу, ризикуючи своїм життям. Чому?

- Чисто людське співчуття, - меланхолійно відповіла дівчина. - було б дуже шкода, якби такий визначний чоловік загинув.