Глава 64

- Тікаємо? - бадьоро запропонував Його Світлість, Ліна ствердно кивнула.

Парочка помчала по кривих вуличках і провулках, подалі від погоні.

- Мені здається, чи ти ведеш мене до певного місця? - запитала дівчина через деякий час, коли зупинилися передихнути.

- Скоро побачиш, - загадково посміхнувся герцог, і після невеликого відпочинку втікачі знову припустили, звернувши до найближчого провулка.

Незабаром дісталися до нічим не примітного скромного будинку. Домінік дістав ключ і відімкнув двері.

Коли опинилися всередині Ліннея одразу впізнала цей будинок.

- Це ж будинок, куди ти мене притягнув, коли викрав, - вигукнула вона, впізнаючи коридори і кімнату, в якій колись прийшла до себе, прив'язана до стільця.

- Не викрав, а тимчасово обмежив твою присутність, - поправив Його Світлість, і дівчина розсміялася у відповідь на його зауваження.

Вона сіла на софу біля вікна і почала оглядати своє досить зіпсоване вбрання, зрозумівши, що відновленню сукня навряд чи підлягає, сумно зітхнула. Так хотілося бути гарною на цьому святі і справити враження на герцога.

«Стоп! - обсмикнула вона себе, - Я почала думати, як закохана вісімнадцятирічна дівчина».

Рішуче взявши себе в руки, відкинула крамольні думки геть.

Домінік тим часом почав щось шукати в старомодній скрині, відкривши її з моторошним скрипом.

- Десь у мене був засіб! - бурчачи собі під ніс, переривав він вміст.

- Який засіб? - перепитала Ліна, щоб зайняти свої думки іншим, і не вирячатись на широку спину чоловіка.

- Одне зілля, - відповів герцог і за мить радісно підскочив.- Ось воно!

Він підняв пляшечку над головою, демонструючи знахідку.

- Воно звичайно не протиотрута, але непогано знімає симптоми.

- О! - зрозуміла Ліннея, що у Його Світлості виявився засіб від тієї гидоти, якою їх напоїла Елоїза. - Не думала, що у вас є таке в запасі.

- Мене так часто напували афродизіаком, що довелося перейматися протиотрутою, - гордо видав герцог, яскраво посміхаючись, задоволений собою.

- У Вашої Світлості багато шанувальниць, - вторячи йому, посміхнулася Ліннея, спостерігаючи, як Домінік розливає в чаші вміст бульбашки.

Передавши їй чашу, несподівано проголосив:

- За нас!

Парочка дружно випила еліксир, наче то було вино.

- Яка гидота, - ставлячи на стіл свою порожню чашу, промовила дівчина. - Що далі?

- Чекаємо на ефект! - сідаючи поруч із нею на софу, заявив герцог. Зручно розташувавшись, заплющив очі.

Ліна мимоволі задивилась на його розслаблену позу. Гарний профіль, опукле адамове яблуко на шиї, грудні м'язи, що виднілися під сорочкою.

Знову їй довелося себе смикати, думки відлітали в зовсім непристойне русло.

Дівчина, наслідуючи чоловіка, теж постаралася розслабитися, заплющила очі і подумки представила широкий степ, диких коней, що мчали наввипередки з вітром. На одному з них чудового юнака. Його сорочка розстебнута і майорить на вітрі як прапор. Під нею кубики м'язів.

«Так, що ж таке?!» - Ліна почала дратуватися від того, що не вдавалося відвести думки подалі від цього спокусника поряд.

- Довго на нього чекати? - запитала в розпачі, намагаючись, щоб її голос звучав рівно.

- Кого? - раптом перепитав чоловік.

– Ефекту! - розлютилася дочка генерала.

Вона тут мучиться, а він спокійно спить!

- Може годину, - заговорив Домінік, і зненацька різко замовк, підвівся і поклав палець до губ, закликаючи до мовчання.

Тепер і Ліннея вловила на вулиці спочатку тупіт копит, а потім чоловічі голоси.

- Вони знайшли нас? - здивувався герцог, на напівзігнутих дістався до вікна і обережно визирнув.