Глава 62

Так господиня! – схвильовано підтвердила служниця. – Зараз я збігаю за водою та зроблю.

Дівчина вже повернулася бігти, як її зупинила тверда рука.

- Це не допоможе! - поряд, немов вистрибнувши з кущів, з'явився сам герцог Лабонт.

- Як ви примудрилися втекти від Елоїзи? - через силу посміхнулася Ліннея, намагаючись тримати себе в руках, щоб не виявити свого стану.

Домінік не відповів, навпаки, він помітив, що з нею щось не так.

Присівши навпочіпки, щоб бачити ближче її обличчя, запитав:

- Ви зараз відчуваєте сильний жар, думки плутаються, ніби у п'яної?

- Так, я здається перебрала з вином, - важко дихаючи, промовила дочка генерала.

Найбільше зараз їй хотілося зняти з себе сукню і поринути в холодну воду.

– Це не сп'яніння, – тривожно зауважив Домінік. – Це отруєння.

Дівчина звела на нього здивований погляд.

- Ліннея, нас з вами отруїли найсильнішим афродизіаком. Я вже не раз на собі відчував його дію, тому впізнав одразу. Ви видно вперше під його впливом, тому вам буде дуже погано.

- Чим? - У неї в голові не вкладалося все, що він сказав.

Та ще й мислити не могла ясно.

- Це удар у відповідь від Елоїзи? – все ж таки зробила вона правильний висновок.

- Думаю, так, - погодився Лабонт. – Вона нас обох опоїла. Отямилися б ми з вами завтра в чужих ліжках. Сумніваюсь, що разом.

- Але хіба афродизіак не збуджує? Я ж відчуваю занепад сил, - розмірковувала, ледве повертаючи язиком, немов сонна муха Ліннея.

- Це лише початок, - співчутливо пояснив Домінік і продовжив бадьорішим голосом. - Скоро ви відчуєте неймовірний приплив сил і абсолютну радість життя.

- Бадьорість – це добре, – флегматично зауважила дочка генерала. - А вам треба б бути обережнішим з Елоїзою, і не пити з її рук будь-що.

- Тут ви маєте рацію! - погодився герцог, його приплив сил уже відвідав, а всі почуття загострилися. Навіть на відстані він відчував дивовижний аромат дівчини.

- Гаразд ви, але коли я встигла випити цю гидоту? - розлютилася вона несподівано.

- Це я винна, пані, - подала тоненький голос Улла. - Євнух покликав мене, запитав чи не потрібна вам ковдра, адже в приміщенні прохолодно. Я відволіклася лише на хвилину, коли поверталася, побачила поряд з вами незнайому служницю, але не надала цьому значення.

Бідолаха мало не плакала.

- Улло, в цьому немає твоєї провини, я була надто безтурботна. Поринула у свої спогади...

- Дівчатка, давайте після з'ясуємо, хто винен, зараз інше питання, - перервав їхнї вибачення Домінік, але йому теж не дали закінчити.

- Що нам робити? - Ліннея з найзагубленішим виглядом звернулася до герцога.

Дівчина виглядала так мило і беззахисно, що йому хотілося притиснути її до себе, щоб заспокоїти. Але розуміючи, що через випиту отруту, одними обіймами все не скінчиться, стримався.

- У мене також немає варіантів, - відповів герцог. - Не чекав, що вона так скоро вийде із ув'язнення і почне діяти.

- Вона нас з вами обіграла, - підсумувала Ліна, зовсім п'яним голосом.

- Нам залишається одне – тікати! - схопив її за руку Домінік і допоміг підвестися. – Ще трохи й нас можна буде забирати тепленькими, або, швидше, гаряченькими.

- Бігти! – погодилася Ліннея.

- Я попереджу пана Белтрама, - подала голос Улла, розуміючи, що панам зараз не до цього.

- Так! – обернувся герцог. – І передай Андешу бути поряд із генералом, це наказ твоєї пані.

Ліна згідно кивнула. Її погляд уже блукав, ще трохи і здавалося, що вона впаде зовсім п'яна.

На цьому розійшлися. Домінік повів Ліннею на вихід таємними стежками, підозрюючи, що слуги Елоїзи вже їх шукають.

Вона ледве за ним пленталась, намагаючись не впасти.

- Ви зможете бігти? - спитав герцог, коли вони нарешті покинули сад і вийшли на відкритий простір.

- Так! – несподівано твердо відповіла дівчина.

Вона раптово відчула несподівану бадьорість у всьому тілі, і ладна була згорнути гори.

Герцог Лабонт лише посміхнувся. Дія афродизіаку набирала сили. Далі краще їм постійно рухатися, розганяючи кров по венах.

Міцніше стиснувши її долоню у своїй, чоловік рвонув уперед.