Глава 61

У минулому житті він з’явився, коли імператриця вже була в опалі.

Спогади роєм промайнули в її голові, змітаючи, немов земляним зсувом, її спокій і впевненість.

"- Я тебе знайшов! – п'яний чоловік увалився у її опочивальню, розмахуючи напівпорожньою пляшкою вина. - Імператриця нудьгує?

Простяг він солодко-нудотним голосом і попрямував до неї. Чоловік був гарний, але тією страшною красою, яка може захопити тільки наївну недосвідчену душу. Хижий примруж очей, викривлені зневагою губи, гостре підборіддя.

Лінея схопилася з ліжка, перш ніж він встиг на неї впасти.

В одній нічній сорочці, за відсутності не те що охоронця, а навіть простих слуг, вона була перед ним беззахисна.

- Що ви тут робите? - скрикнула вона обурено.

- Що ви тут робите, - кривляючись, повторив п'яниця, насилу підводячись з ліжка. - Досить вдавати з себе повелительку. Ти зараз ніхто і повинна бути рада, що такий, як я, зійшов до тебе.

- Забирайтеся геть! – розлютилася імператриця.

Вона відступила подалі, розуміючи, що захисту їй шукати нема в кого. Тікати теж нікуди. Нині її бойові навички були у найгіршому стані. Практикуватись в імператорському палаці жінкам було заборонено.

- Кинь ламатися! - вимовив з презирством Тірен і, хитаючись, невірною ходою став підходити до неї.

- Посмієте до мене доторкнутися, і я вб'ю вас! - процідила крізь зуби Ліннея, відступаючи все далі.

Її позбавили навіть зброї. Був би зараз під рукою меч, цей бридкий п'яниця отримав би за заслузі.

- Ха! - видав він на її попередження.- Опирайся, мені так навіть більше подобається!

Раптом, ніби миттю протрезвівши, різко накинувся на неї, схопивши за руку і потягнувши до ліжка.

Ліннея виривалася щосили, мерзотник був сильніший.

До її вдачі на шляху попався свічник, який п'яний чоловік не помітивши, звалив. І цим скористалася імператриця. Підхопивши на льоту предмет, довго не роздумуючи, з розмаху заїхала зухвальцю їм по голові.

Чоловік за інерцією зробив ще один крок, і наступної миті впав, як куль на підлогу».

Образи того страшного часу ще проносилися у думках Ліннеї, коли імператор оголосив про те, що прийом переходить у неофіційну форму.

Він покинув збори, під супроводом вітальних криків, а бенкет перейшов у ту стадію, коли гості почали бродити між столиками, а до центру зали вибігли юні німфи і почали свої запальні танці.

Дочка генерала перебувала наче в тумані. На арені з'явився ще один ворог, начебто Елоїзи їй було мало. Щоб вона не робила, вороги множилися, ніби сам всесвіт не дозволяв їй розслабитися і жити вільним життям.

Перед нею на столі стояли десятки смачних вишуканих страв, але дівчина не могла запхати в себе хоча б шматочок. Вона лише пила вино, щоб заглушити розпач.

Якоїсь миті їй стало жарко, і Ліна поспішила вийти з задушливого приміщення на повітря. Пройшовши в сад, вона присіла на лавочці і зітхнула на повні груди, намагаючись позбутися хмільного диму в голові.

У саду було спокійніше, але наодинці їй не дали залишитися. Народ веселився, пробігали галасливі дівочі зграйки, люди похилого віку походжали, ведучи гучні бесіди.А вона ніби старенька сиділа в мовчанні, дивлячись в одну точку.

- Пані, що з вами? – перелякано вже не вперше питала Улла. – Хочете води? Я захопила із собою чашу.

Ліна вдячно кивнула та випила воду одним махом. Легше не стало. Навпаки, туман у голові та спека посилилися, хоча повітря було прохолодним.

- Улло, ти взяла засіб від похмілля? - ледве промовила вона заплітаючимся язиком.

Дивно. Вона не так багато випила, чому таке сильне сп'яніння?