Глава 60

Чиновники після вітання імператора розсаджувалися по місцях. Елоїза опустилася в крісло поруч із троном. Вона гордим поглядом обвела присутніх, особливо затримавшись на дамах. Немов шукала когось.

Ліннея зрозуміла кого, коли їхні погляди зустрілися. Морнар тріумфувала. У всьому її вигляді читалася перемога.

Цей погляд Ліна вже бачила у далекому минулому житті. Тоді він її просто переслідував у кошмарних снах.

Незабаром піде удар у відповідь. Тепер названа дочка імператора знала, чого варті її вороги.

Елоїза не пробачить її за перенесене приниження. Герцогу перепаде теж.

Ліннея опустилася на своє місце, служниця налила їй вина. Дочка генерала не зазнала страху, а лише досаду. Це не поразка, а лише один бій.

Залишалося загадкою, як Морнар зачарувала імператора. З Третім принцом зрозуміло, що вона вміло маніпулювала його почуттями. Але імператор стара людина, невже вона привабила його тілесними втіхами?

Не може бути. Адже вона названа донькою. Якби він узяв її наложницею – інше питання. Але у такій ситуації, що?

Дочка генерала задумалася так міцно, що пропустила появу Його Світлості.

- Прошу пробачити, мій повелитель, запізнення, - промовив пан Лабонт, кланяючись. – Весь день був у дорозі.

До запізнень герцога давно звикли в імператорському палаці, тому цього разу прийняли прихильно.

Після того, як зайняв своє місце, Домінік насамперед знайшов у залі Ліннею. Але вона була задумлива і навіть не підняла на нього погляду.

Побачивши поруч із імператором його прийомну дочку, герцог і оком не моргнув. Але привітати випадково забув, що не сховалося від гострих очей пані Морнар. Це її розлютило, але пам'ятаючи минулий свій провал, дівчина швидко взяла себе в руки.

Бенкет продовжився своєю чергою. Влучивши момент, Елоїза підсіла до герцога.

- Ваша Світлість, - простягла ніжним голоском, - Давайте вип'ємо за перемир'я. Нам з вами немає потреби ворогувати.

З найчарівнішою посмішкою простягла йому чашу з вином.

Домініку зовсім не хотілося пити з цією дамою, але на них дивився імператор, тому він не міг відкрито відштовхнути паршивку.

Ліннея сиділа, мов на голках. Вона помітила дії Елоїзи.

Загравання тієї з паном Лабонтом після того, що трапилося, виглядали принаймні дивно.

"Ну звичайно! - Ліна в одну мить стрепенулась, зрозумівши, що її так турбує. – Це буде сьогодні! Елоїза завдасть удару у відповідь на цьому вечорі! Вона мала час у в'язниці все обміркувати. Звичайно, нічого особливо продуманого вона не встигла б організувати, це буде щось банальне, але не менш гидке».

Вона дивилася, як Домінік спокійно п'є вино, запропоноване відьмою. На його місці не була б такою безтурботною. Пані Морнар може отруїти навіть на імператорському прийомі.

Ця любителька отрут ні перед чим не зупиниться.

Ліннея спостерігала за герцогом, намагаючись поглядом попередити його бути обережнішим. Тому не відразу помітила нове обличчя, що з'явилося на сцені. І лише коли в залі зчинився галас, звернула увагу на чоловіка, що підійшов до престола і опустився на одне коліно.

"Хто це?" - запитували з усіх боків.

Перебуваючи у своїх думках, вона пропустила повз вуха, коли оголошували ім'я того, хто увійшов. Але весь силует і спина їй здалися знайомими.

Як тільки гість обернувся, хвиля холодного поту пройшла спиною дочки генерала, а до горла підступила нудота. Вона впізнала чоловіка, то був племінник імператора, син старшого давно померлого брата, Тірен Гордор.

"Де він був до цього часу, і звідки взявся?" – кожен у залі ставив ці запитання.

Він довгий час жив інкогніто, не висовуючись, під чужим ім'ям. І тепер, коли принци знищили самі себе, Тірен зміг явити свою персону світу.