Глава 59

Він ще не розумів, що хотіла йому донести дочка генерала, але підкорився внутрішньому чуттю, і повністю довірився цій дивовижній дівчині.

- Як повернути? Там такі великі гроші!

Помічник не міг збагнути, з чого господар так різко змінив думку, і раптом вирішив відмовитися від великого замовлення.

- Поверни все до копійки, і навіть зверху накинь, - суворо додав старий. Він узяв зі столу залишений Ліннеєю мішечок і зважив на долоні.

- Пане, - продовжував канючити керуючий.

І коли йому господар висловив свої побоювання, не вгамувався.

- Ви повірили словам простої дівчини. Але ж вона могла й помилитися. Тим більше, що така юна леді може знати про бізнес?

- Проста?! – хитро посміхнувся Баселар. – Вона дуже непроста… дуже непроста.

Після Мудрий лис ще не раз подякував провидінню, що цього вечора довірився гарненькій, але не по роках прозорливій дівчинці.

Пані Белтрам вийшла з крамнички і вирушила додому. Вона зробила все, що могла. Решта - справа за старим.

Насправді Ліннея вигадала розбійників. Навряд чи старий повірив би їй, скажи вона правду. Або просто натякни на те, що продавець не чистий на руку. У неї не було жодного доказу, що той Венуш шахрай.

Це був саме той випадок, коли брехня на благе діло.

Столиця цими днями була галасливою, народ готувався до свята. З імператорського будинку генералу Белтраму та його доньці надійшло запрошення.

Герцог не з'являвся тиждень. Він вирушив закінчити місію третього принца щодо відновлення порядків у затоплених районах країни.

Ліна сподівалася, що до свята він повернеться.

Коли він був поряд, дівчина не помічала, наскільки прив'язана до нього. Тепер же в розлуці, туга ставала часом нестерпною.

На великий прийом в імператорський палац Ліннея одягла свою найкращу сукню, зшиту на замовлення з новопридбаного тонкого та ніжного шовку темно-синього кольору. Красу тканини доповнювали дорогоцінні камені на ліфі, викладені у вигляді квітки лотоса, і такі ж квіти спускалися хвилею до низу спідниці.

Складну зачіску прикрасили також шпильками з орнаментом квітів.

Генерал Белтрам із дочкою прибули на святкове гуляння ледь не запізнившись. Безліч чиновників зупиняли пару, щоб висловити свою повагу та відданість.

У зал увійшли практично перед імператором. Встигли опуститися на свої місця, як речник оголосив, що йде імператор.

Підані піднялися, щоби вітати свого правителя.

Але щойно Його Величність пройшов у центр, і присутні побачили, хто його супроводжує, по залі пройшов вигук здивування.

За імператором йшла його прийомна дочка, як ні в чому не бувало.

Ліннея навіть подих затаїла, побачивши цю відьму. Тільки це було не здивування, а агресивність.

Вона знала, що це створіння пекла не так просто знищити. У тому житті, в яких би страшних злочинах її не викривали, Елоїзі, наче повзучій змії, вдавалося вислизнути від відплати.

Нині історія повторювалася. Рано вони святкували перемогу.

Звідусіль долинали тихі обурені питання:

«Це пані Морнар? Чому вона тут? Що відбувається?"

Його Величність, передбачаючи подібну реакцію, кивнув євнуху і той поспішно виступив уперед, щоб зачитати імператорський указ.

- Нами було проведено ретельне розслідування у справі про зникнення цінного вантажу. У ході якого виявлено нові факти. Пані Морнар справді підставили. Є безліч свідків, які підтвердили, що вантаж їй було доставлено за відсутності самої Пані Елоїзи, таємно. Свідки підтвердили, що люди, які доставили вантаж, не є підлеглими пані Морнар. Наш вердикт – невинна! - євнух опустив сувій, закінчивши читати під бурхливі вигуки присутніх.

- Щодо браслета, нібито подарованого посланцем, то через погане знання нашої мови він міг щось наплутати, — останніми словами поставивши жирну крапку в цій справі, вклонився євнух, ставши на своє місце.

Усі в залі розуміли, що цих виправдань замало у тому, щоб визнати її невинною. Але ніхто не наважився заперечити імператору.

- Якщо справа вирішена, - тим часом радісно проголосив Його Величність. - Приступаємо до святкування!