Глава 56

Повернули їх до дійсності голоси ззовні. Хтось голосно розмовляв зовсім поблизу.

«Як ви тепер збираєтесь на нього впливати? – пролунало питання. Голос був герцогу знайомий, тому мимоволі прислухався. - Навіть краса Елоїзи Морнар виявилася безсилою! Залишати таку людину біля трону небезпечно!»

«Здається мені, він має почуття до дочки генерала! На цій слабкості ми з вами зіграємо!» - почувши відповідь, двоє в комірчині напружилися.

«У це я зовсім не вірю! Чергова гра! Він хитрий, як лис, і небезпечний, як дракон!»

Ті, що говорили, пішли, а Ліннея з Домініком прийшли до тями, миттєво усвідомивши, що зараз не час ще розслаблятися.

- Я проведу вас! - прошепотів герцог і визирнув назовні.

Перевіривши обстановку, взяв Ліну за руку і вивів.

Домінік не відпускав її руку, навіть коли вони покинули палац і йшли стежками саду до виходу.

- Хто вона така? – раптом спитав герцог Ліннею.

Дівчина відразу здогадалася, що йдеться про Елоїзу Морнар, але вдала, що не зрозуміла.

- Ви про кого? – спитала тихо.

Його велика долоня зігрівала не лише руку, а й серце. Хотіла б вона ось так все життя пройти, щоб він ніколи не відпускав її.

- Про цю інтриганку, - уточнив Домінік. - Ви настільки зблідли та змінились в лиці, коли вперше її побачили, наче отруйну змію побачили, що не важко здогадатися, вона - ваш особистий ворог. Тому я втрутився. Але що вона такого зробила? Адже зовсім юна дівчина ...

- Вам не треба було втручатися, - уперто повторила Ліннея. - Зі своїми ворогами я розбираюся сама.

- Хто б сумнівався, - роздратовано видав герцог. – Ви все робите самі!

Він різко зупинився, розгорнув її обличчям до себе та схвильовано продовжив.

- Ліннею, дозвольте мені вирішувати ваші проблеми! - Домінік заглянув їй у вічі, все ще тримаючи міцно її руку.

Вона спробувала відсторонитися, видерти свою долоню із залізного захоплення, але герцог не дозволив, терпляче чекаючи на відповідь на своє прохання.

- Ви вирішили мені допомогти тільки тому, що побачили мою реакцію на пані Морнар? - з цікавістю запитала Ліна, не збираючись давати йому відповідь на найважливіше питання і відводячи тему в інше русло.

Якийсь час Домінік мовчав, з сумом дивлячись у її очі.

- Я розучилася тримати обличчя? - посміхнулася вона, щоб хоч щось сказати, почуваючись ніяково під його пильним поглядом.

- Ви вмієте тримати обличчя так, як ніхто інший, - видав з ніжним сумом герцог. - Ви дивовижна дівчина, Ліннея. Я готовий покласти до ваших ніг цілий світ. Але ви вперто продовжуєте триматися за свої принципи.

Ліна промовчала. Вона усвідомлювала, що любить цю людину. Любить так, як ніколи не кохала. Її колишній потяг до третього принца виявився тепер оманою.

Пан Домінік навіть не уявляв, яку владу має над дочкою генерала. Це найбільше й лякало безстрашну войовницю.

Повторись її історія знову, і цього разу не тільки тіло її загине, а й душа буде зруйнована.

«Ні! - вкотре подумала вона. - Я нізащо не ввійду до палацу, ні дружиною, ні наложницею. Просте жіноче щастя, далеко від інтриг і придворної метушні, для мене дорожче!»

Колись вона вже довірилася своєму серцю, тому в цьому житті вирішила довіритися розуму.

- Ваша Світлість, пізно вже, - знову відійшла вона від відповіді.

- Ви не сказали мені, хто ця жінка? – повторив своє первісне запитання Домінік.

- Якщо я скажу, що вона вбила дорогу мені людину, ви повірите? – відповіла Ліннея, підвівши на ньго свої чарівні очі.

- Повірю, - кивнув герцог.

- Можливо, колись я вам все розповім, - пообіцяла дівчина.

Їй самій дуже хотілося, щоб це колись обов'язково настало.

Домінік знову кивнув, і міцно стискаючи її руку, повів на вихід.