Глава 53

– А що може бути виправданням? – двері відчинилися, і до зали увійшов герцог Лабонт.

Серце пані Морнар здригнулося.

"Чому радник імператора так швидко повернувся?" - злякалася вона. Напередодні вона подбала про те, щоб пан Лабонт був далеко від палацу і не міг перешкодити її планам.

- Раднику Лабонте, що ви хочете цим сказати? – обурився імператор. Він уже ухвалив рішення, і будь-яка затримка викликала лише роздратування.

- Ми не можемо голослівно звинувачувати генерала Белтрам, - сказав герцог. – Докази мають бути незаперечними! Інакше історія нам не пробачить таких помилок.

- Що ви пропонуєте? – трохи пожвавішав правитель.

- Пропоную знайти втрачений вантаж! – усміхнувся пан Лабонт.

Елоїза не могла більше цього виносити. Вона подала таємний сигнал, і кілька чиновників почали голосно обурюватись.

- Закон один на всіх! - заявив прем'єр-міністр. – Раз генерал винен – має нести покарання!

- Так! – підхопив одразу інший. - Здається, герцог Лабонт лише затягує час!

- Перед законом усі рівні!

Шум наростав, норовлячи перерости в сварку між прихильниками та противниками генерала.

Домінік Лабонт пройшов уперед і став перед троном.

- Ваша величність! - заговорив він. – Для початку ми маємо вислухати посланця країни Ней. Можливо, він проллє світло на ситуацію.

- Запросіть! – махнув рукою імператор.

До зали увійшов високий чоловік у різнобарвному довгому халаті та хитромудрим головним вбранням.

Дійшовши до імператорського трону, вклонився.

Герцог Лабонт попросив його представитися і почав ставити запитання. З відповідей швидко з'ясували, що посланець був тим самим, що передавав вантаж генералу Белтрам.

Подивившись обидва списки, він щасливо відповів, що все вірно, чим збентежив присутніх.

- Обидва списки вірні? - вирішив уточнити радник імператора.

- Так! - задоволено простяг чоловік, посміхаючись у всі свої не дуже гарні зуби.

Пані Морнар давно перестала щось розуміти. Вона лише злилася, що процес зайняв дуже багато часу, здогадуючись, що герцог просто їх заплутує.

- Поясніть! - зажадав Його Величність.

- Ну, як же? – здивувався посланець. – Вантаж розділили на дві половини, щоби захистити від несподіваних грабіжників. Якби один обоз був пограбований - інший залишився б цілим!

Він говорив із моторошним акцентом, але основна думка всім була зрозуміла.

- І де друга половина? – вже гублячи терпіння запитав імператор.

- Її віддали під охорону доньці генерала, пані Белтрам! – радісно відповів посланець, ніби цією фразою питання було вирішено.

У цей момент всі погляди звернулися до Ліннеї. Але вона лише здивовано підняла брови і промовчала.

Присутні ще чекали відповіді, коли знову заговорив герцог.

- Стривайте! – зупинив він бурю, що насувалась на дівчину. - Пане посланнику, ви можете вказати на дочку генерала? Вона зараз перебуває у цьому залі?

- Звичайно! – радісно відповів той і несподівано для всіх вказав на пані Морнар. - Ось вона! Таку красуню забути неможливо!

Він був такий гордий своєю відповіддю, що не помітив гніву в очах Елоїзи.

- Що ти сказав? – обурилася вона.– Я вперше бачу цю людину!

У залі зчинився шум, надто багато відбувалося незрозумілого.

- Як же так? - образився посланник і її тону і злим словам. - На вас же браслет, який я в подяку вам подарував!

Його слова пролунали, наче грім серед ясного неба для Елоїзи.

– Цей браслет мені подарував пан Лабонт! - зробила вона останню спробу щось виправити.

Дівчина вже погано розуміла, відчуваючи, що хмари над нею все більше згущуються.

Яким чином її ідеальний план вийшов з-під контролю? Як таке могло статися?

Після її слів настала черга герцога дивуватися.

- Пані Морнар щось плутає! – усміхнувся він. - Я настільки багатий, що не став би дарувати своїй нареченій такі дешеві подарунки!

- Не такий уже й дешевий! - трохи засмучено видав посланець. - У цьому браслеті двадцять три камені! Це родинна реліквія!

Герцог вклонився іноземцю, вибачаючись за свої слова.