Глава 52

Потрясіння було настільки велике, що ніхто не міг сприйняти дійсність.

- Яка неприємність! – заговорила Морнар Елоїза, ніби співчуваючи імператорові. - Уславлений генерал посмів вкрасти скарби, що належать короні!

Її слова викликали шквал обурення. Хтось прагнув захистити Белтрама Лемуса, хтось, навпаки, звинувачував його ще сильніше.

«Не дарма він такий багатий! Він, мабуть, упродовж свого життя творив такі речі!»

Шум стояв неймовірний. Сувій випав із ослаблих рук генерала.

- Ми не повинні бути такими категоричними, все-таки ця людина служила імперії довгі роки! - Продовжила підривні промови Елоїза. - Мабуть, він вперше зробив помилку.

Вона посилено вдавала, що захищає того, хто провинився.

- А може він взагалі нічого не знав? - зробила вона раптом заяву. - Може, це пані Белтрам все провернула, не дарма ж вона вирушила у цю поїздку з батьком. Бідолашна, вона всього лише хотіла вийти заміж з гарним приданим!

Її слова були такими мареннями, що Ліннея мимоволі зневажливо посміхнулася, але відразу опустила голову, щоб приховати свої емоції.

- Це не можна пробачати! – закричав хтось із чиновників. – Це зрада! Белтрама Лемуса треба стратити за зраду!

Весь цей час імператор свердлив важким поглядом генерала. Той опустився навколішки.

- Ваша Величність, - заговорив він, і шум у залі стих. - Відданий слуга не знає, як таке сталося! Я виконав точно ваш наказ!

Белтрам Лемус не мав підступності і мистецтва плетіння інтриг, його слова були прості і щиросердні.

Правда часто виглядає кострубато і сумнівно. А брехня красива та переконлива.

Тому імператор вважав за краще повірити у брехню.

- Виведіть його! - наказав він з гіркотою в голосі.

До генерала кинулися охоронці з обох боків, але не встигли вони дійти, як пролунав дзвінкий голос його дочки.

- Стривайте! - вигукнула вона.

Солдати зупинилися і в нерішучості глянули на імператора, той кивнув, і вони залишилися на місці, не сміючи хапати генерала.

- Якщо вже мого батька звинуватили в такому страшному злочині, - Ліннея пройшла до трону і опустилася навколішки перед імператором. – Я вимагаю ретельного розслідування!

- Так! - підхопили прихильники генерала. - Нехай обшукають будинок генерала Белтрам. Такий великий тягар непросто сховати!

- Добре! – погодився імператор.

Йому й самому було важко повірити в те, що його найкращий військовий виявився злодієм. Тим більше він розумів, що генерал Белтрам та його армія врятували його від неминучої смерті. Та й простий народ не повірить у таке, як би не почалися бунти. Белтрам Лемус і армія Летючого фенікса користувалися великою любов'ю і повагою в народі.

Тієї ж хвилини було відправлено кілька загонів імператорської гвардії, щоб обшукати будинок генерала.

Елоїза Морнар була спокійна. Вона знала, що там нічого не знайдуть. Але це було й не важливо. Пастка зачинилася, тепер сім'ї Белтрам з неї не вибратися.

Так і вийшло, як передбачала пані Морнар.

Імператорські солдати повернулися з повідомленням, що в будинку генерала нічого не знайдено.

- Хіба генерал не міг сховати вантаж у іншому місці? - здивувалася ніби ненароком названа дочка.

То була правда, адже Белтрам Лемус міг сховати скарби будь-де під час свого шляху до столиці.

Ліннея була настільки спокійна і байдужа, що Елоїза несподівано для себе захвилювалася. У такій ситуації неможливо бути таким незворушним, хіба що ти маєш готове рішення.

Щойно пані Белтрам зібралася заговорити, Елоїза Морнар її моментально перебила. Вона зрозуміла, що якщо з цією справою ще трохи затягнути, надто винахідлива дочка генерала придумає вихід.

- Те, що нічого не знайшли, не може бути виправданням, - знову заговорила вона. - Ваша Величність, це так сумно, але далі немає сенсу чекати.