Глава 47

Після цих слів Ліна зневажливо посміхнулася. Їй набридло чути все це марення. Та й прикидатись ввічливою перед цією гидкою потворою вона не збиралася.

– Ми не станемо однією родиною! - видала дівчина, і від неї повіяло таким холодом, що пані Морнар здригнулася.

- Що? -  до цього дня всі плазували перед нею, бажаючи вислужитися. А ця пані Белтрам навіть не намагалася бути з нею привітною.

– Ми ніколи не станемо однією родиною! – повторила Ліннея. Вона говорила з такою силою та владою, що Морнар внутрішньо затремтіла, ніби від ознобу. - Так що, взяла в руки своє плаття, піднялася і швидко зникла з моїх очей геть!

Служанка, що стояла поряд і все чула, ледве стримала готовий вирватися назовні смішок. Її господиня була чудова! І хоч вона не розуміла серйозності ситуації, але ця красуня їй була дуже неприємна. Нахабниця посміла уявити, що її пані змиритися з ще однією дружиною у своєму будинку? Яка дурепа!

Пані Морнар підвелася, гордість її була вражена. Якась дочка генерала посміла її так принизити!

Вона крутнула хвостом і попливла, залишивши після себе нудотний, солодкий запах ароматної води.

– Фу! - відмахнулася Ліна. - Улла подай води. Мене мало не знудило!

Служниця посміхнулася і налила чашу.

- Пані! Як ви цій! Бач! На нашого пана зазіхнула! - проголосила та, не приховуючи своєї радості.

- Тихіше! – дорікнула її пані. – Нас можуть почути!

Але за тоном голосу Улла зрозуміла, що господиня не гнівається.

Після того, як вона відшила суперницю, настрій Ліни піднявся. Тепер вона могла мислити без зайвих емоцій, голова, не затьмарена ненавистю, створювала десятки варіантів розвитку подій.

«Недовго красуні бігати вільно землею! - подумала дочка генерала. – Нехай поки що насолоджується життям!»

Одне було дивно: у минулому житті наложниця Морнар з'явилася набагато пізніше. Молоденька дівчина прийшла до палацу, коли Ліні було за тридцять. А в цій вони практично ровесниці.

 "Чому так сталося? Невже ця жінка – особиста кара для імператриці? Скільки б життів не минуло, вона все одно з'явиться рано чи пізно і все зруйнує? Чи це всесвіт її випробовує на міцність?»

Елоїза повернулася на своє місце біля імператора. Вона кипіла гнівом, але мусила всім привітно посміхатися.

Радості не додав і той факт, що її майбутній чоловік не зводив очей із ненависної пані Белтрам.

Вперше Елоїза зазнала стільки принижень одного вечора.

Шлюб, який ще з ранку обіцяв почесті та багатства, зараз не здавався таким уже безхмарним. Насамперед необхідно було позбутися цієї Ліннеї.

Раніше вона хотіла по-тихому прибрати пані Белтрам вже після заміжжя. У гаремі багато чого траплялося, дівчина могла ненароком померти від застуди або подавитися кісткою. У запасі у пані Морнар було багато отрут, які навіть найкращі лікарі не здатні були виявити. Зрештою, завжди можна було підлаштувати нещасний випадок.

Але після того, як це погане дівчисько показало свою вдачу, Елоїза Морнар вирішила, що її смерть не може бути такою простою, вона змусить нахабницю мучитися.

«Ця Ліннея нічого з себе не уявляє! – нервувала Елоїза.- Єдина її перевага в тому, що вона дочка прославленого генерала. Щоб знищити дівчисько, достатньо буде прибрати з дороги її батька».

Але як їй позбутись такої людини? Елоїза думала про це весь цей вечір і наступні дні, поки випадковість не підказала їй вирішення важкого завдання.

Останніми днями імператор був до неї особливо розташований. Дівчина проводила дні в його кабінеті, розважаючи правителя грою на лютні, або просто сиділа поруч за вишивкою.

Таким чином, вона мала можливість щодня бачитися з герцогом, що, на думку її прийомного батька, мало зблизити молодь.