Глава 42

Ліннея йшла алеєю до палацу у супроводі лише власної служниці.

З нізвідки, мов привид, на доріжці зненацька з'явився герцог Лабонт.

Улла скрикнула і закрила собою пані.

- Все в порядку! - взяла її за руку Ліна. Вона чекала на щось подібне, тому не злякалася, коли чоловік з'явився поряд з ними, ніби виріс з-під землі.

- Пане Лабонт!

- Пані Белтрам!

Скромно привітали вони одне одного.

- Мені треба поговорити з вами! - ввічливо попросив герцог, заглядаючи їй у вічі.

Але у всій його постаті відчувалося напруження.

- Улло, пройди вперед, подивися, щоб нас ніхто не потурбував! - наказала Ліна, і служниця відразу пішла.

- Чому? - задав одне єдине питання герцог, вклавши в це слово стільки пристрасті, що дівчині стало не по собі.

- Ваша Світлість, - почала вона, обережно підбираючи слова. – Якщо ви хочете знати, чому я не прийняла вашу пропозицію, то ось моя вам відповідь: я надто самозакохана та егоїстична, щоб ділити свого чоловіка з іншими жінками. Мій чоловік повинен любити тільки мене аж до старості.

- З чого ви взяли, що я не спроможний на таке почуття? – трохи дратуючись, спитав Домінік.

- Мабуть, ви здатні! - вона дивилася йому прямо в очі і тонула в них. - Тільки життя в палаці не дасть вам такої можливості, а я не терпітиму ваших наложниць, буду весь час злою, підступною, плестиму інтриги і псуватиму скандалами вашу репутацію.

Ліна видихнула. Здається, вона чітко пояснила свою позицію.

Якщо він справді дорожить їхніми стосунками, повинен почути.

- Ви настільки ревниві?! – раптом усміхнувся герцог. - Мені це подобається!

Він несподівано зробив до неї крок і став настільки близько, що дівчина могла відчувати його подих.

- Так! - видала вона розлютившись. – Я вбиватиму ваших наложниць! Жодних грошей не вистачить проводити щодня похорон!

- У мене не буде наложниць! - раптом пообіцяв він. – У моєму будинку буде лише одна пані!

Ліннея зітхнула. Він був щирий. Вона знала, що він казав чисту правду. Але що буде за десяток років? Чи їхні почуття будуть сильні і тоді?

- Я вже довгий час живу як смертельно хворий, - заговорив він їй на вушко. – І тільки ви мої ліки!

Їй хотілося вірити, серце кровоточило від його слів. Але здоровий глузд не піддавався спокусі.

Самоту перервала служниця, яка повідомила, що на них чекає імператор.

Ліна зраділа її появі, бо не знала, що відповісти герцогові.

У залі панувала метушня, яка влягла з появою імператора. Його Величність сам йшов проходом до трону, без допомоги євнухів, і це вселяло надію.

Після кількох церемоній імператор викликав уперед герцога і, похваливши його за надану державі послугу, запропонував будь-яку нагороду, яку той захоче.

- Ваша величність! - заговорив герцог Лабонт, і Ліна зрозуміла, що зараз він попросить її, як нагороду. – Ваш вірний слуга не потребує нагород! Але якщо мій повелитель хоче, у мене є маленьке прохання.

- Говори! – кивнув імператор.

- Я хочу одружитися!

Зал після цих слів зашумів. Це було неймовірно - почути подібне з вуст такого славного ходока і улюбленця дам.

- Добре! - усміхнувся правитель. - І хто ж у тебе на прикметі?

- Я хочу взяти за дружину дочку генерала Белтрам!

У цей момент зал завмер. У багатьох головах промайнула одна й та сама думка. Герцог виявився не промахом, створюючи союз із самим відважним генералом, чия армія врятувала імператора і ці дні охороняла палац та околиці.

Його Величність не поспішав з відповіддю. Як і передбачала Ліннея, йому на думку прийшли ті ж думки. Він якийсь час мовчав, але, мабуть, прийнявши для себе якесь рішення, заговорив.

Якби він зараз погодився на цей шлюб, підкуплені нею чиновники виступили проти. Та й батько не відмовчувався б. Вона знала, він щось уже вигадав.

- Який ти спритний! - цими словами імператор розрядив обстановку, по залі пройшовся смішок. - Тільки у мене були на твій рахунок свої плани. Як шкода. Я хотів тебе одружити з моєю названою дочкою!

«У імператора є названа дочка?» - здивувалася Ліннея.

«У минулому житті він не мав жодних прийомних дочок. Невже це Ек Віейра? Названа дочка наперсниці? І я сама проклала їй цей шлях?!»