Глава 39

Генерал Белтрам повернувся з дочкою до Палацу Наречених.

Лемус крадькома зітхав, його маленька дівчинка зовсім змінилася. Стала справжньою леді. Її хода, жести, і навіть погляди… Він із захопленням дивився на свою крихітку, лише дивуючись такому чудовому навчанню. Його малеча так змінилася. З галасливого і зухвалого шибеника перетворилася на справжню леді.

Він навіть трохи ніяковів у її присутності, ніби поруч із ним була сама імператриця.

- Ліно! Більше тобі не варто залишатися у Палаці Наречених, - заявив він, щойно переступив поріг її скромного житла. – Його Величність виділив мені особняк у центрі столиці, ми сьогодні ж переїжджаємо туди.

- Добре, тату! – слухняно погодилася Ліна, чим збентежила чоловіка.

- Ти змінилась! - сказав він, і в голосі звучала гордість. - Стала зовсім дорослою!

Дівчина у відповідь лише посміхнулася.

Не могла ж вона сказати: «Тату, я молода лише тілом, моїй душі вже більше років, ніж тобі зараз».

Поки слуги пакували речі, батько з дочкою розташувалися в саду і вели задушевні розмови.

Якогось моменту генерал, важко зітхнувши, запитав:

- Як могло так статися, що принци майже одночасно покинули цей світ? Який страшний збіг обставин. Нещаслива доля! Я знав їх із самого дитинства.

- Доля тут ні до чого, - Ліна налила батькові чай. – Їм допомогли піти із життя.

- Я чув, що то був нещасний випадок. Найкращі імператорські дізнавачі не знайшли нічого дивного.

Ліннея зітхнула. Вона надто добре знала третього принца та його методи усунення супротивників.

- Тату, ти бачив воїнів Гордора Крегаста? Вони не прості воїни, це професійні вбивці. Щоб людина втопилася, її достатньо потримати хвилину у ванній. А тому, хто впав з коня, можна вже на землі легко зламати шию.

Довго пояснювати було не треба, генерал усе зрозумів.

Справді, хтось міг переодягнутися слугою і увійти до покоїв принца, щоб утопити його. А якщо натиснути на потрібні точки на тілі, жертва не матиме сил, щоб чинити опір.

Звідси й відсутність синців на тілі. Що до падіння з коня, там ще простіше. Під сідло підклали гострий шип, обмазавши його воском. Якоїсь миті віск під вагою тіла розкришився, і шип боляче вп'явся в тварину. Кінь скинув сідока, а злочинцеві залишалося лише добити нещасного. Усі травми спишуться на невдале падіння.

- А звідки ти знав про повстання третього принца? - запитала Ліна.

Адже недарма армія Летючого фенікса, таємно увійшла до столиці. Настільки таємно, що навіть рідна дочка про це не знала.

- Як звідки? – здивувався Белтрам Лемус. – Адже ти сама мене попередила у своєму листі!

Цієї миті для Ліннеї настав момент прозріння.

«Ось так, герцог! Ось так, шахрай… Він підробив мій почерк!»

- А ці листи ... - почала було Ліна, і батько тут же підтвердив її побоювання.

- Я їх одразу спалив на твоє прохання! - втішив її генерал.

Пані Белтрам залишалося лише кивнути ствердно у відповідь. Вона вирішила не турбувати батька раніше часу. Але убезпечити їхнє подальше листування варто було зараз.

- Раптом нам знову доведеться писати один одному, тату, давайте придумаємо прихований знак, щоб і я, і ви могли одразу визначити автора листа.

- Це розумний хід! – погодився генерал. Він здогадався, що з листами щось не так, але довірився у цьому питанні своїй доньці. - Ми давно в розлуці, і я міг забути почерк моєї дочки.

Він усміхнувся і взявся за перо.

Коли речі були зібрані і настав час перебиратися в особняк, подарований сім'ї Белтрам імператором, вони вже мали готовий секретний знак.

Новий особняк був величезним у порівнянні з тим будиночком у Палаці наречених, де Ліна жила останнім часом.

Раніше він належав комусь із чиновників, але той прокрався, був спійманий і засланий подалі, а його майно конфісковано. Будинок стояв порожнім майже десять років і трохи занепав. Тому знадобиться деякий час, щоб упорядкувати його. Слуги вже прибралися в основних кімнатах, і генерал із дочкою змогли зручно розміститися.

Наступного ранку їх відвідав несподіваний гість.