Глава 26

- Сідайте, пані! - вклонився кучер.

Він ні про що не спитав, та й вона ні слова не сказала. Герцог подбав заздалегідь, щоб пані Белтрам благополучно було доставлено додому.

Як тільки вона сіла, візок рушив з місця. Ліннея дивилася у вікно, повз пропливали будинки, сади, але вона нічого не бачила.

Долоня все ще відчувала тепло маленької ручки. Спогади поступово стираються. Але зло має бути покаране!

Якщо вона продовжуватиме боротися з герцогом, ця війна затягнеться на довгі роки. Дівчина не збиралася все своє життя посвятити помсті.

«Час робити рішучі кроки!» - зробила висновок дочка генерала і гірко посміхнулася.

Витівка герцога зупинила її сьогодні. Але він сам навіть не здогадувався, що саме цей випадок підбив пані Белтрам до зухваліших дій.

Дорога до Палацу Наречених була довгою, Ліннея за цей час встигла багато про що подумати. І розпланувати свої наступні дії.

Віз доставив її не до головного входу, а до невеликих воріт, якими користувалися слуги.

Пані Белтрам могла лише дякувати герцогу за таку передбачливість. Таким чином, вона могла дістатися свого будинку залишившись непоміченою.

Як тільки Ліна вибралася з воза, той одразу ж поїхав, піднявши хмару пилу.

Дівчина здолала двір і зникла в саду. Згущалися сутінки, тому вона йшла швидко, щоб до темряви опинитися вдома.

Вже на підході до будинку почула щось недобре. Біля входу не горіли ліхтарі, а двері виявилися відчинені навстіж. У ніс ударив різкий запах крові. Його вона ні з чим не сплутала б. Після пережитих битв він ще довго переслідував дочку генерала.

Вона зупинилася на секунду, боячись побачити найстрашніше. Після сміливо увійшла всередину. Її будинок був розгромлений, наче по ньому пройшлася навала війська диких племен степів. Серед перевернутих, зламаних речей і битого посуду вона побачила служницю. Її тіло було нерухоме, а по підлозі розтеклася калюжа крові. Ліна підійшла ближче, побачивши обличчя, зрозуміла, що це була не Улла, а інша служниця, призначена Бригітою Лунд, що приходили іноді прибиратися. Трохи на відстані лежала ще одна дівчина з величезною раною на спині.

Ліннея повільно опустилася навколішки біля тіла. Її серце пропустило удар, а душа завмерла. Затамувавши подих, обережно перевернула неживе тіло. І одразу видихнула від полегшення: її служниці серед убитих не було. Витерши піт, що виступив від напруги, пройшлася по всьому приміщенню.

Улли ніде не було. З одного боку, це добре, але з іншого, з нею могло статися щось страшніше за смерть.

Пані Белтрам запалила свічки, пройшлась ще раз, все добре розглядаючи. Нарешті на вході біля самих дверей виявила аркуш паперу з малюнком на ньому. То був знак товариства вбивць Чорної вежі.

"Вони знайшли мене!" - зрозуміла Ліна, і серце гулко застукало.

Якщо герцог зміг з'ясувати, хто причетний до його порятунку, цілком можливо, що й люди «Чорної вежі» це виявили.

Члени цієї банди відрізнялися особливим цинізмом та безсердечністю. Вбиті служниці не мали жодного до неї відношення, проте їх не пощадили.

Здається, сьогоднішній день доля виявилася до неї особливо прихильною. Виходить завдяки тому, що її викрав Пан Лабонт і її не знайшли вдома, дівчина залишилася жива.

"Але де ж Улла?" - Ліна в тривозі пройшлася ще й садом.

Якби на її місці була звичайна дівчина, давно б підняла тривогу, але вона була воїном. Вигляд смерті не міг налякати дочку генерала, і все ж убиті служниці викликали сум'яття і гіркоту. Спочатку важливо самій розібратися в тому, що трапилося.

Де її слуги та охоронець? Андеш уже мав повернутися додому, після того, як опритомнів у тому готелі. Невже їх викрали і зараз десь катують?

Через тривогу, що огорнула її серце, Ліна не могла спокійно все обміркувати. Доля близьких їй людей зараз була під загрозою. Треба терміново діяти, доки не стало пізно.

Дівчина перевдягнулась у чоловічий костюм і, захопивши зброю, вирушила на пошуки.

Одній впоратися у такій ситуації було складно. Але єдиним, хто міг їй допомогти, залишався Пан Баселар, до нього-то в крамницю Старовин вона й вирушила.

У цей пізній час книгарня вже була закрита. Ліннея збиралася довго стукати, доки не розбудить мешканців, але двері їй несподівано швидко відчинили.

- Що вам потрібно? - не впізнав її відразу помічник господаря. Він став так, щоб перегородити шлях непроханому гостеві.

- Я до пана Баселара! - тихо сказала Ліна і вийшла з тіні, що приховувала її на світло.

- Пані Белтрам! – зрадів хлопець і відчинив широко двері. - Як добре, що ви прийшли!