Глава 25

Відразу ж потягнуло вогкістю та холодом, стіни подекуди були покриті пліснявою.

- А навіщо йти туди? - запитала дівчина, ставши на перші сходинки. - Я думала, ти мені покажеш, де вихід із дому.

- Пані, ви хочете вийти з чужого дому і потрапити комусь на очі? – діловито перепитав хлопчик. – Між іншим, вас уже шукають ваші люди! Краще, щоб про ваше викрадення ніхто не знав, інакше підуть чутки, і це зіпсує вашу репутацію!

Ліна дар мови втратила від його ділової відповіді, наче це він з них двох був розважливим дорослим.

- Гаразд! - вона посміхнулася і далі без зайвих слів пішла за малюком.

Вони спустилися вниз і опинились у невеликому підвалі. Подолавши кілька дверей, вибралися в справжнісінький підземний хід.

Ерік запалив свічку.

- Ідіть точно за мною! – скомандував тим самим повчальним тоном.

Прохід був вузьким, земля під ногами нерівна, а світла свічки ледве вистачало, щоб трохи бачити. Ліннея постійно спотикалася.

– Давайте вашу руку! - не витримав малюк, взяв її за руку, і далі вони почали рухатися набагато впевненіше.

Маленька тепла долоня в її руці несподівано викликала гірко-солодку хвилю спогадів.

Її Тевін Гордор так само тримав.

На мить їй здалося, що все інше було поганим сном, а ця невелика міцна ручка належить її маленькому синові.

"Йдемо, я покажу тобі великий секрет!" - прошепотів він на вушко, взяв її за руку і повів повз озеро до темної частини саду.

Підійшовши до огорожі, що поросла чагарником, приклав палець до губ.

«Тихіше!» - розсунув гілки, і вона побачила гніздо з крихітними пташенятами. Вони смішно здригалися і піднімали свої жовті дзьоби, видаючи ледь чутний писк.

"Мама - це маленькі пташки?" - спитав він, смішно шепелявлячи.

«Це пташенята мухоловки!» - усміхнулася вона, ніжно обнявши свого малюка.

«Вони виростуть і ловитимуть мух?» - спитав він так здивовано, ніби це було незвичайне.

Несподівано пташенята, стривожені гучними звуками, підняли свої головки і почали пищати щосили.

Тевіна це насмішило, і він заливисто засміявся.

«Вони радіють?» – спитав безтурботно.

«Вони звуть свою маму! - відповіла тоді імператриця. - Ходімо, інакше вона не зможе до них підлетіти через нас, і дітки залишаться голодними!

Удвох вони навшпиньки залишили секретне місце.

Всю дорогу Тевін не переставав балакати про пташенят, ставлячи десятки запитань.

Здається, вона тоді була щасливою. У ті короткі миті, що була поряд із сином.

Сльози самі собою побігли її обличчям.

Коли дівчина з безпритульником несподівано вийшли на світ, її очі все ще були мокрими, і смужки від сліз залишилися на світлій шкірі обличчя.

- Ну, ось, пані! Тепер ви вільні! - вимовив хлопчик і обернувся.

Він був уражений, побачивши, що пані плаче. Маля ніколи б не могло подумати, що така красива і сильна леді плакатиме. У його голові все перемішалося. Ерік пишався тим, що познайомився з такою сміливою пані, яка в будь-якій ситуації була сміливою, тому зовсім розгубився перед її сльозами.

- Ви злякалися темряви? – вирішив він підбадьорити колишню полонянку. - Не хвилюйтеся, я ж поряд, з вами нічого б не трапилося!

Ліннея не знала плакати їй чи сміятися. Вона присіла навпочіпки, щоб бути на одному рівні з хлопчиськом.

- Спасибі тобі! - сказала ласкаво і потріпала по кудлатій голові, як зовсім недавно це робив Його Світлість.

Ерік не розумів, чому леді продовжувала плакати. Адже не страшно! Чи, може, Пан Лабонт її якимось чином образив?

Безпритульник не знав, як чинити в таких ситуаціях. Сам він розучився плакати давно, коли був зовсім дитиною. Не до сліз йому було, вижити б.

"Ох, ці ніжні леді!" - скрушно подумав у своєму серці хлопчисько.

- Вам треба пройти за той поворот! - почав діловито, щоб приховати незрозуміле почуття, що з'явилося у грудях. – Там на вас чекатиме візок, який відвезе додому!

- Добре! - усміхнулася на прощання Ліна.

Вона розвернулась і пішла швидким кроком у вказаному напрямку. Загорнувши за поворот, відразу ж побачила візок, що чекав її.