Глава 18

Свято далі йшло своєю чергою. Його Величність був веселий і бадьорий.

Плітки з приводу новопридбаної дочки наперсниці поступово зійшли нанівець. Та й дівчина після пережитого жаху нарешті розслабилася і поводилася природно.

Колись правда про неї обов'язково спливе. Сама наложниця Лобу не дасть їй залишитись нікому не відомою сиротою. Їй обов'язково повернуть родовий маєток і всі землі. Це станеться, але не зараз.

Крегаст Гордор мав шанс схилити на свій бік наперсницю, зігравши на її страху і ненависті до імператора. Саме цей хід запропонував зробити герцог Лабонт, але пані Белтрам обійшла їх на повороті.

Домінік захоплювався дівчиною, але й розумів, що якщо її не зупинити, здійснити багато планів стане великою проблемою.

Він дуже хотів знати, чому дочка генерала грає проти третього принца. А ще більше – звідки інтриганка отримує відомості. Герцог припустив, що у його лавах завівся шпигун. Ось тільки людей він підбирав сам та перевіряв їх особисто. Вони на службі вже багато років. Невже пані Белтрам знайшла лазівку та переманила когось на свій бік? Тоді ця людина має бути наближеною або до неї, або до Крегаста.

Звідки дівчисько з провінції може знати всіх найвпливовіших людей столиці? Як так легко змогла розібратися в механізмах, що керують цим світом?

У герцога було відчуття, що дочка генерала точно знає, хто у верхівці є людьми третього принца або дружньо налаштованими до нього.

Якийсь час тому завдяки кільком анонімкам було усунуто ключові фігури на багатьох постах. Усіх прибрали дуже тонко та непомітно, замінивши на нейтральних чиновників.

Якби новоявлені постаті належали наслідному чи другому принцу – було б зрозуміло, хто затіяв гру. Але скільки герцог не шукав, не знаходив зв'язку з жодним. І тільки нагода допомогла йому зрозуміти, що за всім стоїть мовчазна і тиха маленька дівчинка з несподівано сталевим генеральським характером.

Домінік Лабонт повірив би, що у гру вступив сам генерал Белтрам, рухаючи фігурами через свою дочку.

Але це виявилося помилкою. Генерал залишався так само вірний імператору і спокійно ніс службу на кордоні.

Герцог Лабонт легко смикав за ниточки, керуючи людьми та подіями. Йому навіть трохи набридла ця гра, доки не з'явилася пані Белтрам. Нині ж, розплутуючи її ходи, роблячи протидії, він насолоджувався складністю гри та передчуттям перемоги.

Його Світлість повільно потягував вино, і на його вустах грала загадкова усмішка, що зводила з розуму присутніх юних дів.

Наприкінці бенкету передбачалися розваги в саду, і леді крутилися в нетерпінні, чекаючи, коли закінчиться трапеза, крадькома поглядаючи на красеня.

Третій принц, спостерігаючи за пані Белтрам та герцогом Лабонтом, ставав усе більш роздратованим.

Як же йому хотілося позбутися Домініка з його гарною зовнішністю і лисячими манерами, щоб ніколи більше не бачити це обличчя, з його чарівною посмішкою.

Настав час діяти. Якщо він зволікатиме – Домінік украде в нього доньку генерала Белтрам. І хоч герцог пообіцяв йому армію «Летючого фенікса», Гордор Крегаст зрозумів, що однієї армії йому мало. Він хотів собі отримати ще й Белтрам Ліннею. З якого моменту вона раптом стала для нього настільки важливою, принц не знав, але гостро відчував, що ця дівчина йому потрібна, як ніхто інший.

Дочекавшись сприятливого моменту, коли в залі запанувала тиша, а Його Імператорська Величність перебував у гарному настрої, Крегаст підвівся і пройшов уперед. Він мав намір просити дозволу на шлюб з пані Белтрам.

Домінік здогадався, що далі станеться, але не зробив жодної спроби зупинити того.

Ліннея теж завмерла, зрозумівши наміри третього принца.

Герцог глянув на дівчину, вона продовжувала з байдужим виглядом пити чай. Він знав, що вона напружилася, наче натягнута тятива. Зовні ж її рухи стали ще більш плавними та розслабленими.

- Ваша величність! – заговорив Гордор Крегаст, ставши на коліна. - Чи можу я звернутися до вас із проханням?

- Проси! – великодушно кивнув імператор.

Шум у залі трохи стих, усі з цікавістю дивилися на третього принца.

- Ваша Величність, я хотів би просити дозволу на мій шлюб… - далі він не зміг домовити, бо від дверей несподівано почувся крик.

- Ваша величність! – кричав охоронець, що вбіг усередину, перервавши свято. - Термінове повідомлення! Термінове повідомлення!