Глава 14

Але так як вона була дівчиною не з боязких, тому незворушно додала:

- Улла, сядь поруч із кучером! - хоч це був і наказ, сказала вона його м'яко, щоб не налякати служницю. Знаючи, що та дуже ревно ставиться до своїх обов'язків.

Як тільки нарешті всі розмістилися, карета вирушила в дорогу.

- Хочу віддати належне витримці пані Белтрам! - одразу ж заговорив герцог Лабонт. - Вас звинуватили в такому страшному злочині, але ви навіть не зніяковіли.

- Тому нічого боятися, чия совість чиста! – парирувала дівчина.

Карета злегка погойдувалася, проїжджаючи кам'янистою дорогою. Срібні сережки на її вухах колихалися з нею в такт, виблискуючи дорогим камінням. На шиї зручно розташувалося срібне кольє, підкреслюючи тонку витончену шию.

Третій принц заворожено стежив за польотом каміння в сережках, з кожною хвилиною розуміючи, що ця дівчина зачаровує його все сильніше.

- Але ви були такі впевнені! – не здавався Його Світлість, він давно був зачарований дочкою генерала і балакав не замовкаючи. - А що якби в того шахрая знайшлися більш серйозні докази?

- Серйозніші? - здивувалася Ліна.

Її ця розмова бавила, було цікаво, чого ж домагається славний герцог.

- Так! – радісно посміхнувся той. – Наприклад, якби на вашому тілі справді були якісь мітки, і цю таємницю служниця продала б, і її купили нечисті на руку люди…

- Таке неможливе! – перервала його міркування Ліннея.

- Ваші служниці не підкупні чи ваше тіло ідеальне? - запитав Домінік і дівчина у відповідь розсміялася. Почувши сміх пані, служниця, що сиділа поруч із кучером увесь цей час у напрузі, трохи розслабилася.

- Ви справді думаєте, що я відповім на це запитання? - відсміявшись, запитала Ліна.

Її очі горіли, виблискуючи яскравіше дорогоцінного каміння в сережках.

- Ні! – посміхнувся Його Світлість. - Я просто хотів почути ваш сміх!

- Ви шахрай і авантюрист, яких світ не бачив! - поскаржилась дочка генерала.

Цей красень справді підняв їй настрій після неприємного інциденту.

- Вважатиму це за комплімент! – відповів Домінік Лабонт.

Він давно вирішив, що ця дівчина буде його. Але доводилося старанно приховувати свою пристрасть. Герцог найбільше хотів, щоб вона сама прийшла до нього. Тільки розумів, що цього не станеться.

Красуня ніби перебувала в кайданах льоду. Що могло так заморозити її серце? Звідки цей холод у чудових очах? Адже вони можуть сяяти таким вогнем, який здатний розплавити метал.

Домінік планував дістатися до того вогню, хоч би чого це йому коштувало. І вже вжив заходів, щоб красуня не вислизнула з його рук.

- Я особисто простежу, щоб злочинця було покарано за всією суворістю закону! – у розмову раптом втрутився Крегаст.

Сьогодні, стоячи перед воротами до Палацу Наречених, він несподівано для себе, як ніколи яскраво, зрозумів, що хоче отримати дочку генерала Белтрам собі за дружину. Вона буде найкращим союзником у боротьбі за престол. З таким витонченим розумом та талантом, вона найкраща кандидатка на роль імператриці.

- Дякую, Ваша Високість! – відповіла дівчина ввічливо, нічого не підозрюючи про таємні думки чоловіків.- Якщо ви особисто будете займатися цим питанням, чи можу звернутися до вас з проханням?

- Просіть! - вклонився третій принц.

Ліна зауважила, що його ставлення до неї суттєво змінилося, але не надала цьому значення.

- Могли б розпитати того чоловіка, де він взяв форму армії «Летючого фенікса». У мого батька сувора дисципліна, і навіть така дрібниця, як одяг, завжди підзвітна.

- Я це зроблю! – поважно сказав принц Гордор. - Але чому ви вирішили, що він не належить армії вашого батька? Ви знаєте всіх солдатів в обличчя?

- Що ви, Ваша Високість! Це неможливо! Я знаю лише сотню-другу, з якою служила. І кілька людей із командного складу.

- Тоді з чого ви взяли, що він не з армії Белтрам? – Крегаст був дуже уважний до кожного її слова.

- Ваша високість! Та людина навіть не військова! Він не має виправки, а це перше, що солдати отримують на службі.

- О! – третій принц ще більше здивувався. – Ви помітили такі речі! Я не звернув жодної уваги. Пані Белтрам має не лише видатний розум, а й гострий зір!

«Що це він розсипається в компліментах?» - насторожилася Ліннея, але, зовні і оком не моргнувши, скромно відповіла:

- Дякую за похвалу, Ваша Високість, але ви перебільшуєте! Мені довелося служити в армії, тому для мене такі речі є очевидними.

- Не всі такі спостережливі, - продовжив улесливі промови третій принц. – Але чому вам цікаво лише це?

Він нахилився трохи вперед, щоби створити атмосферу довіри.

- Ви не хочете знати, хто за цим інцидентом стоїть? - Гордор Крегаст уважно стежив за виразом її очей, продовжуючи говорити. – Очевидно, що не сам воїн це все придумав?

- Звісно, ​​не сам! - погодилася з ним Ліна і, холодно посміхнувшись, додала. – Я вже знаю, хто за цим стоїть!

У кареті повисла мовчанка. Чоловіки намагалися розгадати, чи правду вона сказала. Один з цікавістю, а інший з побоюванням.

Вона обох їх збивала з пантелику.