Глава 12

Воїн, вдаючи, що його гідність сильно ображено, витяг з-за пазухи папір і змахнув ним.

- Ось мої докази! На цій шлюбній угоді стоїть ім'я Белтрам Ліннеї!

Третій принц узяв у нього папір. Уважно оглянув з усіх боків.

- Так, я бачу тут підпис пані Белтрам, - він багатозначно глянув на дівчину, ніби чекаючи відповіді.

- Це фальшивка! - відповіла та байдуже, не збираючись нікому нічого пояснювати.

Герцог Лабонт простяг руку, і лист перекочував до нього, і, тільки-но глянувши на написане, Його Світлість видав зі смішком:

- Так, це і справді фальшивка.

- Що ви хочете сказати? – роздратовано перепитав третій принц.

Він був явно роздратований невчасною появою герцога.

«Герцог знову псує гру принца Гордора? - здивувалася дочка генерала. – Чи вистава ще не добігла кінця?»

- На цьому папері немає печатки пані Белтрам!

- Там є її підпис! – підскочив воїн, тицяючи пальцем у середину аркуша.

- Ви стверджуєте, що ви є чоловіком пані Белтрам, але не знаєте того, що їй не потрібно ставити особистий підпис. Генерал Белтрам подарував дочці при народженні іменну печатку. Тільки з нею дійсні усі документи.

"Ось так просто?!" – Ліннеї все ще не вірилося, що герцог з'явився, щоб врятувати її, а не закопати.

Схоже, пан Лабонт не мав до цієї поганої вистави жодного відношення. Він би затіяв щось більш талановите та небезпечне.

- Пане! – не здавався воїн, він моментально збагнув, що його спектакль може закінчитися для нього плачевно. Тому продовжував гнути свою лінію. – Ми з нею здійснили обряд одруження потай від генерала. І приховували свої почуття. В армії «Летючого фенікса», суворі звичаї, якби нас викрили, мені було б не зносити голови!

Ліннея холодно посміхнулася. Її погляд міг заморозити навіть море. Солдат здригнувся, його коліна стали слабкими.

- Ти залишишся без голови, якщо не припиниш цей балаган! - сказала вона, і навіть у повітрі повіяло прохолодою. – Я готова піти до судді, щоби довести свою невинність!

Цих слів було достатньо, щоб новоявлений «чоловік» серйозно злякався.

- Люба! – тремтячим голосом заговорив він. – Давай не виноситимемо сміття на люди. Ходімо додому, там все і вирішимо!

Коли він підписувався на цю авантюру, його запевняли, що матиме справу з юною вісімнадцятирічною дівчиною та ще й із знатної родини. Ці леді настільки тендітні і зніжені, що вистачить пари слів, щоб з нею впоратися.

Але дійсність виявилася більш ніж страшною. Перед ним стояла дівчина-воїн, яка не відступить за жодних обставин. Її характер зовсім не відповідав ніжній особі, а погляд міг кинути в пекло навіть найстійкіших.

Бідолашному хотілося провалитися крізь землю. Ті гроші, що йому заплатили, палили через кишеню, завдаючи майже фізичного болю власнику.

Третій принц зневажливо відвернувся, не бажаючи його бачити.

- В'язниця – твій дім! - сказала дочка генерала, не зводячи з нього своїх жахливих очей.

Тепер йому здавалося, що вона може одним поглядом вбити.

- Схопити його! – несподівано наказав герцог, якому стало нудно від такої дурної вистави. - Відведіть цього бродягу до мирового судді!

До воїна відразу підскочили двоє охоронців і, підхопивши під руки, потягли геть.

- Стійте! – несподівано заволав він у розпачі. - У мене є докази! Я маю докази!

Охоронці зупинилися, але не випустили його із рук.

- Які ще в тебе докази? – через силу запитав Гордор Крегаст, він не приховував своєї зневаги до всього, що оточувало.

- Адже тільки чоловік може знати про родимку на тілі своєї дружини! – заявив раптом воїн, і на площі стало зовсім тихо.

- Ти зовсім з глузду з'їхав! - вигукнув третій принц. Тепер він грав роль розгніваної справедливості. - Як ти можеш навести такі докази! Невже, думаєш, що ми попросимо знатну леді зняти одяг?

Він увесь палав, навіть червоним став. Лише Ліннея бачила, наскільки фальшиві його емоції.

«А раніше я приймала все це за чисту монету! - трохи засмутилася вона. - До чого ж любов сліпа!»