Глава 2

Ліннея підозрювала, що він не відчепиться просто так, тому мовчки взяла з його руки чашу і почала пити маленькими ковтками.

Так і не дочекавшись відповіді, герцог за нею випив вино. Тільки його цим було не збентежити, і наступне питання вибило пані Белтрам із колії.

- За що ви його так ненавидите? – поцікавився Домінік, уважно стежачи за реакцією дівчини.

Вона зовсім незворушно поставила чашу на стіл і з милою посмішкою повернулася до служниці.

- Улла, будь добра, принеси холодні закуски!

- Слухаюсь! - швидко відреагувала та, але йти їй зовсім не хотілося.

Цей герцог такий підступний, бідолашній весь час здавалося, що треба захистити пані.

Коли служниця віддалилася, Ліна глянула в очі Його Світлості і, не моргнувши, збрехала:

- Ви помилилися!

- Правда? – не повірив Домінік. - Я думав, всі дівчата мріють вийти заміж за принца, проводити життя в розкоші та пошані.

«Дурниця яка! - подумки відповіла Ліна. – Золота клітка зі зміями? Ні! Все це прах і тлін! Ви, Ваша Світлість, просто не бачили весняного степу! Коли мчиш на коні, і вітер обдуває обличчя. А запах трав і свободи настільки запаморочливий…»

Наступної миті вона обірвала себе, побачивши зацікавлений погляд герцога. Мабуть, її обличчі позначилися ті почуття, про які мріяла.

Вона взяла глечик і розлила вино. Взяла свою чашу.

- Ви теж хочете, щоб я вийшла заміж за принца? - запитала Ліна, однією фразою перетворившись з досліджуваного об'єкта в дослідника.

- Ні! – несподівано відповів герцог.- Гордор Крегаст для вас дрібнуватий!

- Тоді хто для мене підходящий? - усміхнулася пані Белтрам, погоджуючись з його словами.

Вони знову грали у кумедну гру. І навіть проста словесна суперечка обом приносила масу задоволення.

- Хто підходить? – перепитав герцог. – Та ви дивитесь у його очі!

Почувши останнє, Ліна не витримала і засміялась.

Її сміх був настільки заразливим, що Домінік мимоволі підхопив.

Андеш, що весь цей час стояв на сторожі, здивовано обернувся і довго дивився на панів, що сміялися.

Він подумав, що з цих двох вийшла б чудова пара. Але доля непередбачувана, і невідомо, з яких боків барикад вони виявляться.

- Вже пізно. Вам час йти! – заспокоївшись, чемно повідомила дочка генерала.

- Шкода, - все ще продовжував усміхатися герцог, дивлячись на неї так, ніби намагався запам'ятати кожну найменшу деталь. – А у нас із вами тільки з'явилося порозуміння!

- Порозуміння - складне почуття, не думаю, що його так легко досягти! – парирувала Ліннея.

Герцог піднявся.

- Що ж, я йду! Але це ви залишилися винні в тому, що я сумую!

– Хіба? - здивувалася Ліна.

До чого цей герцог непередбачуваний. Поводиться іноді як хлопчисько. Але варто уважніше придивитися і розумієш, що за цією легкістю та безпосередністю ховається хитрий хижак!

- Так! – роблено-ображено підтвердив він. - Ви мене так і не поцілували! Нічого, я ще прийду. Я наполегливий! І колись ви мене обов'язково поцілуєте!

«Ви нахабник!» – хотіла сказати дівчина, але стрималася. Присівши в поклоні, вона чемно сказала:

- Доброї ночі, Ваша Світлість!

- Якщо ти мені наснишся, я буду не проти! – з цими словами герцог покинув дворик генеральської доньки.

Ліннея деякий час дивилася йому услід.

- Пані, навіщо він приходить! – перервала хід її думок служниця. – Герцог Лабонт зацікавлений у вас?

- Навіщо? - Перепитала Ліна саму себе але, так і не відповівши, пішла в кімнати.

Ця ніч була тихою та прохолодною. За вікном пестили слух своїм співом цвіркуни. Вона довго не могла заснути, доки в голові не дозрів ясний план подальших дій.

Вранці надійшло запрошення від третього принца відвідати гарячі джерела.