Глава 78

- Пенья, - мовила вона нетерпляче. – Я підготую кілька листів, їх треба доставити сьогодні!

Але, на її подив, хлопець знову з запереченням похитав головою. Витерши воду з рота, все ще важко дихаючи, видавив із себе:

- Засідання суду сьогодні! Ви не встигнете, пані!

- Сьогодні! – луною повторила Ліна.

Розгублено дивилася в одну точку. Якби вона дізналася трохи раніше, мала б можливість домовитися з підкупленими чиновниками або підготувати інсценування, щоб дискредитувати в очах двору герцога. Потім би розібралися, але на репутації пляма залишилася б. І імператор міг передумати. Приплести можна все, що завгодно. Заперечень проти вступу цієї людини на посаду вона знайшла б десятки. Чиновникам підготувала б докладні листи, що і як робити.

Але вона не має часу. Зовсім немає часу!

Конче потрібна була людина в самому центрі палацових інтриг! Найкраще євнух, наближений до імператора.

Тільки проблема полягала в тому, що вона добре знала всіх тих євнухів за минулим життям, вони були до мозку кісток віддані своєму повелителю.

Втім, зараз не час нарікати! Їй треба було подумати!

- Пенья, не йди поки! - наказала вона і, не звертаючи більше ні на кого уваги, занурена у свої думки, пройшла в кімнати до шахівниці.

Улла, бачачи, що пані зараз краще не турбувати, сама запропонувала несподіваному гостеві чай.

Хлопця раніше ніколи в будинках панів не пригощали, тому він з особливою вдячністю прийняв чай ​​і солодощі з неймовірно спокусливим ароматом ванілі і кориці.

Почуваючись мало не паном, з задоволеним виглядом окидав поглядом обстановку, присьорбуючи терпкий напій. Служниця про себе посміювалася такому кумедному і наївному юнакові.

Недовго тривав їхній умиротворений спокій. Не встиг той допити чай, як з дому вихором вилетіла пані, переодягнена в темний маскувальний костюм .

- Беплер Пенья, мені знадобляться твої люди! Терміново! - заявила вона на ходу.

Хлопець зрозумів, що їх чекає чергова вилазка. А так як пані за подібне платила завжди подвійну ціну, з усією швидкістю, на яку був здатний, вирушив виконувати доручення.

Дівчина посміхнулася йому слідом.

Засідання суду незабаром розпочнеться. Зробити щось вона вже не в змозі. Навіть якщо дістанеться чиновників.

Тільки…

Неможливо затвердити на посаду того, хто не прийшов на засідання суду!

Ліннея заплющила очі. На неї чекає зухвала авантюра! Раніше вона б на таке не наважилася, але зараз чомусь відчувала неймовірний азарт.

Хто б сказав, що імператриця може зробити щось подібне, вона б сама не повірила.

На її обличчі блукала загадкова усмішка. Викрасти самого герцога Лабонта!

Вона дійсно змінилася!

Коли команда була у зборі, вирушили в дорогу.

До потрібного місця дісталися у критому візку, щоб менше привертати увагу.

Пані Белтрам була як ніколи зосереджена. Не можна припуститися найменшої помилки.

Це вам не ворогів хапати, яких можна ненароком поранити або навіть убити, тут не можна і подряпини на тілі залишити.

Засідку зробили в тихому і малолюдному місці. Його Світлість з'явився незабаром. Він не поспішаючи їхав на гарному гнідом жеребці, одягнений в офіційний одяг. Тільки дурень спробував би зупинити його.

Ліна тихенько свиснула. Воїни приготувалися. Як тільки герцог виявився від них кроків за двадцять, вона сміливо вибігла, перекривши йому дорогу.

- Тпру! - скомандував Домінік, натягуючи поводи. - Чого під копита лізеш?

Але далі не продовжив, уважно оглядаючи незнайомця.

– Ти! – незважаючи на те, що обличчя пані Белтрам було приховане, герцог вмить впізнав про свого нещодавнього рятівника. - Як тебе звати? Що знову сталося? На мене чекає засідка?

- Так! - кивнула дівчина головою, знизивши тембр свого голосу. – Спустись! Дещо скажу!

Його Світлість озирнувся на всі боки. Розуміючи, що відбувається щось недобре, все ж таки зістрибнув з коня.

Дуже його цікавість розбирала. Хотілося ближче познайомитися з хлопчиськом.

Але як тільки він зробив пару кроків назустріч, юнак, що перегородив шлях, несподівано змахнув рукою.

Домінік встиг помітити голку, що летіла в його бік, але зреагувати швидко не зміг.

Хоч і ухилився, але зброя потрапила йому в плече.

- Що за? – тільки й встиг промовити герцог, як його очі закотилися, тіло розслабилося, і він звалився на землю.

Тієї ж хвилини з усіх боків з'явилися воїни. Швиденько прибрали з дороги коня і герцога, що втратив свідомість. У два рахунки вулиця залишилася пустельною, немов і не їхав на ній хвилину тому красень.