Глава 77

Хоч загроза і пролунала як жарт, герцог тут же почав умащувати свою тітоньку.

- Ні! Тітка не може бажати мені зла! Я знаю, тітонька мене любить! - він зморщив таке нещасне лице, що в пору було розсміятися, що наперсниця і зробила.

- Зайди до мене! - кинувши йому на прощання, велично вирушила геть стежкою.

«Як все заплутано! – насупилась Ліна. - Наперсниця імператора у дружніх відносинах з молодшим герцогом Лабонтом? Схоже, у них дуже теплі стосунки! І можливо, саме його загибель додала вогню до її згаслого багаття ненависті до імператора!»

Це лише були домисли пані Белтрам. Але дуже схожі на правду.

У її роздуми увірвався слуга, який доповів, що пані Фаріас покарали десятьма ударами батогом. Оскільки вона дочка високопосадовця, це було надто суворим покаранням. Її репутації тепер завдано значної шкоди.

- Ви не жалкуєте? – несподівано спитав герцог Ліну.

- Ні! – відповіла вона холодно. - Якщо дурість можна зупинити тільки так, то краще їй перетерпіти зараз і не зруйнувати себе остаточно.

- Ви вважаєте її дурною? - втрутилася в їхню розмову наложниця Лейф. Мабуть, вона встигла за цей час отямитися і тепер намагалася зібрати хоч залишки репутації.

- Звичайно! – кивнула головою Ліна. – Ось, наприклад, хтось відчуває огиду до своєї власної тіні та слідів і хоче позбутися їх. У результаті він намагається піти від них, і слідів стає ще більше. Він думає: це тому, що він йде повільно, і починає шалено носитися. Тінь біжить теж швидше, і слідів стає дедалі більше. Зрештою, цей дурень вмирає від втоми. Ви цю людину вважатимете дурною?

- О! – тільки й видала пані Нія, наче все усвідомивши нарешті, і нерішуче продовжила. - І що ж робити такій людині?

- Цьому дурню треба лише стати в тіні і зупинитися. І його тінь, і сліди зникнуть! Причина була у його винятковій дурості та невмінні усвідомити свої помилки!

- Що тепер буде з пані Фаріас? - жалібно пробелькотіла Лейф Нія.

- То тепер не ваша турбота! - відповіла Ліннея і піднялася, щоб піти.

- Але ж ви не пили чай! - хотіла її зупинити наложниця Лейф.

Вона відчувала себе жахливо, потрапивши під обстріл засуджуючих поглядів придворних дам.

- Дякую! - холодно посміхнулася їй Ліна. - З мене на сьогодні чаювання досить!

Кивком голови попрощавшись із рештою, вирушила на вихід. Лише герцог побажав їй у спину доброї дороги, інші проводили настороженим мовчанням.

Зрозумівши, що своїми діями вона втратила єдину союзницю, Лейф Нія зробила пару кроків за дівчиною. Але посеред шляху зупинилася.

Пані Белтрам, можливо, стане дружиною третього принца, і тоді їй краще створити добрі стосунки із цією леді. Сьогодні вона побачила, що дочка генерала не тільки добре знається на військовій справі, а й чудово володіє мистецтвом палацових інтриг. Звідки це у ній?

Лейф Нія зрозуміла, що програла. Вона просто не ту людину взяла до союзників.

- Улла, - дорогою додому звернулася до служниці Ліна. – Сьогодні ж відішли польові квіти, що ми нарвали напередодні свята, у подарунок третьому принцу та пані Фаріас. Хочу їх втішити після того, що сталося! -Додала дочка генерала, і на її обличчі з'явилася зловтішна посмішка.

"Гордор Крегаст повинен зрозуміти натяк: ще одна витівка його коханки, і я її просто знищу!" - у цей момент ясні очі Ліннеї ніби вкрилися кіркою льоду, блиснувши в темряві карети.

Улла мимоволі зіщулилася, наче від ознобу. Вираз обличчя господині її трохи налякав. Дівчина поспішила себе заспокоїти. «Мабуть, здалося, і то був лише відблиск яскравих вуличних ліхтарів».

Наступний день зустрів яскравим сонцем та спекотною погодою.

Заняття у Палаці наречених після свят відновилися. Все було як і раніше. З однією лише відзнакою: Пані Фаріас була відсутня. Як шепотіли подружки, через хворобу.

Вони якщо й чули, що сталося в будинку третього принца, воліли не порушувати цієї теми.

Навчання пройшло в тихій, майже домашній обстановці. Від пані Белтрам дівчата намагалися триматися на відстані, що останню лише тішило.

Повернувшись до свого дворика після дня, проведеного у працях, вона тільки встигла сісти за чайний столик, як до неї прийшов відвідувач.

- Термінове повідомлення! – сказав Беплер Пенья, один із її таємних шпигунів.

Він біг всю дорогу, щоб якнайшвидше розповісти новини господині, тому зараз важко переводив подих.

– Улла! - покликала Ліна. - Подай пану води! А ви сідайте! - розпорядилася дівчина, вказуючи на подушки навпроти.

Але той лише похитав головою і, зібравшись нарешті, заговорив.

- Його Величність призначив Пана Лабонта своїм радником. Тільки суд чиновників його ще не затвердив! - видав він хороші новини.

Потім схопив подану служницею чашу води і почав жадібно пити.

«Отже, я ще маю шанс його зупинити!» - зраділа Ліннея.