Глава 70

Немов вихором влетівши в кімнату, зупинилася біля столика з шахами.

"Треба заспокоїтися!" - наказала собі, внутрішньо зібравшись.

Вона вийняла з шухляди відкладену фігурку з головою тигра і повернула її на дошку.

- Улло, приготуй столик у дворі, хочу помилуватися Місяцем! – наказала служниці, що увійшла слідом за нею, продовжуючи з найзосередженішим виглядом вивчати шахівницю.

- Так, пані! - вклонилася та, спантеличена поведінкою господині.

Дівчина відчувала, що щось трапилося, не дарма Ліннея така схвильована, але ось що, не могла знати. Єдине, що вона зрозуміла: пані стала такою після розмови із принцами.

Улла приготувала столик у саду, принесла крісло і вкрила його ковдрою, запалила ліхтарі та розставила їх. Після цього приготувала чай і, залишивши його настоюватись, повернулася до господині. Яке ж було її здивування, коли вона побачила Ліннею в тому ж положенні і в такій же задумі, як майже півгодини тому.

- Пані, чай готовий! - покликала вона тихо, щоб не перервати важливих думок господині.

- Так! - відразу відгукнулася дівчина. На її обличчі більше не було слідів занепокоєння та хвилювання, ніби вона знайшла вирішення складного завдання. – Іду!

Ліна посміхнулася і попрямувала до саду. Вечір був тихим і теплим, що сприяло довгому сидінню під місяцем.

Зручно вмостившись у плетеному кріслі і закутавшись у ковдру, пані Белтрам насолоджувалася нічною тишею, що доповнювалась потріскуванням свічок, співом вечірніх птахів та руладами цвіркунів.

У повітрі лунали п'янкі аромати квітів «Нічної красуні», яку Ліна наказала посадити в перші дні свого перебування у Палаці Наречених, і білих лілій, що росли біля ставка.

Вона заплющила очі, насолоджуючись спокоєм і умиротворенням, що дарувала природа.

- "Нічна красуня"? - дівчина здригнулася, почувши несподіване питання прямо над вухом і підвелася. - Раніше в цьому саду її не було!

Голос герцога Лабонта - а це був саме він власною задоволеною персоною - був томним і м'яким. У свої слова він явно вкладав подвійне значення.

"Як він сюди потрапив?" - відповідь на її німе питання з'явилася відразу ж за спиною герцога.

- Прошу вибачити! – винно пробубнив Андеш. - Мені довелося його впустити, інакше цей пан знову задіяв би свої голки!

Ліні стало смішно після слів охоронця. Значить, він і минулого разу відчув присутність непроханого гостя, але не встиг зреагувати. Вона знала, що її охоронець не такий простий.

- Все гаразд, Андеш! Наступного разу дозволяю застосувати до нього силу! – цей наказ вона віддала, ледве приховуючи посмішку.

Герцог під час їхнього діалогу зовсім не звернув уваги на попередження пані Белтрам, лише з найзадоволенішим виглядом її розглядав, як алхімік, що відкрив нову дивину.

Коли охоронець пішов, дівчина почала розмову.

- Ви розумієтеся на квітах? - задала вона питання спокійним світським тоном, ніби ігноруючи той факт, що цей нахаба знову забрався без дозволу в її будинок.

- Не дуже! – відповів той. – Але цей запах мені знайомий. Нічній красуні віддає перевагу моя матінка.

Ліннея кивнула, приймаючи його відповідь, і хотіла вже покликати служницю.

- Улла ... - почала вона, але Його Світлість перебив.

- Не варто! – відмахнувся він.

Потім, ніби до себе додому, пройшов до неї до кімнат і повернувся звідти вже з кріслом. Поставивши його навпроти дівчини, безцеремонно вмостився.

"Ну, хоча б не сноб", - похвалила про себе та, їй подобалося, що великий герцог сам міг за собою доглядати, не чекаючи приходу слуг.

– Я приніс вам вино! – сповістив Домінік, урочисто виставляючи на стіл ту саму барилу з вином, яку виграв напередодні. – Сподіваюся, вам подобається османтусове?

Їй справді подобалося це вино, тим більше в імператорському палаці воно було особливо солодким і ароматним з легкою гіркотою і терпкістю, і приємним смаком.

Герцог окинув поглядом столик і знову подався до кімнат.

Погосподарював там, як удома, вийшов із двома чашами для вина. Слідом за ним вибігла схвильована служниця.

- Пані, вибачте, я ... - почала вона злякано, звинувачуючи себе за те, що не обслужила вчасно панів, затримавшись у спальні господині, поки стелила їй ліжко.

- Не турбуйся, Улло, - не дала їй закінчити фразу Ліна. - Цього пана навіть Андеш не зміг зупинити, куди вже тобі! Я не звинувачую! Іди!

Легким помахом руки вона відіслала дівчину подалі. Слуги, навіть найвідданіші, не повинні чути розмови панів.