Глава 55

Щоб не налякати служницю, дівчина байдуже відмахнулася.

- Лише подряпина! Бувало й гірше! -вона зрозуміла, що її поганий стан пов'язаний не тільки зі втомою, але і з тим, що отрута вже проникла під шкіру. – Подай папір та чорнило!

Ліна віддала розпорядження і сіла за стіл.

Улла все принесла, злякано стежачи за пані. Їй не подобався стан загальмованості, дівчина говорила набагато повільніше, ніж зазвичай. Такою вірна служниця її ще не бачила.

Намагаючись тримати себе в руках, Ліннея сіла за стіл і швидко склала список трав. Подібні рани вона вже бачила. Їй пощастило, ця отрута була знайома, діяла вона вкрай повільно, у неї в запасі ще є час.

Вручивши служниці список, дочка генерала додала:

- Усі ці трави потрібно купити в різних аптеках! – вона уважно подивилася на подругу. – Обов'язково у різних! Переодягнися в мій одяг і візьми мою накидку. Найми віз без розпізнавальних знаків. Аптекарі не повинні впізнати в тобі служницю.

- У що ви вплуталися цього разу? - ще більше злякано промовила Улла, несподівано усвідомивши серйозність становища.

Ліннея пропустила повз вуха її питання і продовжила віддавати накази.

- Коли повернешся, приготуєш відвар у цих пропорціях! - вона вручила другий аркуш. - Якщо я спатиму, розбуди і напої мене!

- Напоїти? – служниця від страху рознервувалась. - Може, хай краще Андеш вирушить за травами, а я буду з вами?

- Ні, він надто помітний! Поспішай, Улло!

- Пані, треба покликати лікаря! - стривожилася не на жарт служниця.

- Не можна! - Ліннея схопила її за руку.- Нікого не можна кликати!

Вона ще раз повторила, з попередженням зазирнувши в очі подрузі.

Та хоч і тремтіла, як осиновий лист, але послухалася.

Випроводивши Уллу, Ліна залізла в воду, що вже почала остигати, і розслабилася. Кров у рані через дію отрути не згорталася, забарвлюючи воду червоним.

«Це не погано! – думала дівчина. - З кров'ю вийде і частина отрути».

Єдине - їй зараз не можна було засинати, щоб ненароком не потонути. Абияк сполоснувшись, насилу вибралася з дерев'яної балії. Накинувши нічну сорочку, залізла на ліжко.

"Не спати!" - повторювала вона собі, але коли через деякий час повернулася служниця, вона вже міцно спала.

Намагаючись її розбудити, Улла пережила справжній жах, дівчина ніяк не прокидалася. Дихання було надто слабким. Вона стала гарячою, як розпечена піч. Служниця почала протирати її водою з охолодними травами.

Куплені лікарські засоби заварила тут же, у будинку, на невеликому вогні, побоявшись іти на спільну кухню, щоб хтось випадково не побачив.

Якось їй вдалося розбудити господиню, і поки та не випила всіх ліків, Улла її не відпустила. Усю решту ночі вона невтомно доглядала подругу.

Від еліксиру Ліні стало трохи краще. Гарячка зменшилася, і її дихання вирівнялося.

На ранок вона прийшла до тями.

- Пані! – кинулась до неї служниця, поправляючи подушки і допомагаючи їй сісти. - Як ви мене налякали!

- Я була без пам'яті? - запитала Ліннея охриплим від хвороби голосом.

- Вас лихоманило всю ніч, і ви марили! – трохи зла від хвилювання видала Улла.

- Я ж не лаяла тебе? – посміхнулася пані. На її щоках все ще горів гарячий рум'янець.

- Краще б лаяли! - розплакалася несподівано служниця. – Якби з вами щось трапилося, як би я жила далі?!

Вона відчула неймовірне полегшення побачивши усміхнену господиню, від того сльози самі побігли з очей.

– Ну! Ну! Ну! - спробувала зупинити потік води пані. - Мене не так просто відправити на той світ!

«Навіть звідти можу повернутися!» - продовжувала веселитися в душі, хоча зараз навіть усмішка давалася важко.

- Давайте покличемо лікаря! - благала служниця, додаючи ваги своїм словам безперервними сльозами. – Здоров'я дорожче!

- Якщо ми покличемо лікаря, здоров'я нам уже не знадобиться! - відказала Ліна, сумно посміхнувшись. – Це буде вірна смерть!