Глава 44

«Хочете справжньої битви?!» - вона з викликом усміхнулася, агресія запалила в дочці генерала невідомий нікому вогонь, здатний знищити все навколо.

- Дякую за довіру, Ваша Високість! - сказала вона з сарказмом, і додала, вклонившись, - чула, що і Ви маєте неабиякий талант у галузі бойових мистецтв. Якщо принц бажає поєдинку, може він сам виявить милість і стане мені суперником?

Після її слів у залі повисла така тиша, що чути стало шум вітру за вікном. А потім зал вибухнув океаном вигуків.

- Так! Ваша високість!Бийтесь!

Посмішка Ліннея стала ще ширшою.

«Хотів загнати мене в пастку? Але сам попався!» - вона ледве стримувала тріумфуючу посмішку.

Дівчина добре знала його здібності. Досить непогані для середнього воїна, але з нею третій принц ніколи не міг зрівнятися у військових вміннях! Нехай тепер дізнається, що таке ганьба, коли його розмаже перед усіма дівчисько!

А вона саме це збиралася зробити. Навіть вага мечів стала не настільки помітною. Азарт і лють надали їй сили.

Крегаст не знав, що відповісти, безпорадно дивлячись на всі боки. Він розумів, що якщо погодиться, зазнає жорстокої поразки, а якщо відмовиться - уславиться боягузом. Навіть, якщо йому вдасться перемогти, ця перемога обернеться ганьбою, адже він побореться з дівчиною. Ця нахабниця загнала його в куток!

Вперше він подивився на дочку генерала уважніше. Струнка, підтягнута фігурка воїна, а не зніженої дівчини. Досить миле личко.

Але очі! Ці очі! У них була надзвичайна сила! Зараз вона дивилася прямо та з викликом! І хоч на устах грала посмішка, попри все, здавалося, що на нього дивиться сама безодня, огортаючи своїм холодом.

Він збирався виставити свого найкращого воїна проти неї, щоб осоромити цю вискочку, але вона випередила. Тепер запропонувати замість себе воїна означало ганебно злякатися.

- Воюйте, Ваша Високість! - шаленіла молодь, під'юджуючи третього принца, що так впав духом. Серед них вистачало його супротивників, тому вигуки не вщухали.

Допомога надійшла з зовсім несподіваного боку.

- Негідно Його Високості особисто брати участь у бою! - підвівся, на превеликий подив герцог Лабонт молодший. – Ми всі відповідальні за життя та здоров'я імператорської родини!

По залі відразу прокотилася нова хвиля, тільки тепер захоплених вигуків дівчат.

- Я буду битися з пані Белтрам замість нього! – додав Домінік Лабонт, підходячи до Ліннеї і дивлячись їй у вічі. - Сподіваюся, вона не заперечуватиме?

«Ти! – подумки обурилася дівчина. - Що ти робиш?!»

Але вголос вона не могла вимовити жодного заперечного слова. Перед нею й вибору не було. Наполягай вона й далі на бою з третім принцом, тепер, після сказаних слів герцога, це могли б трактувати як бажання нашкодити імператорській сім'ї.

- Звичайно! - усміхнулася майже ласкаво, але погляд її став крижаним. – Впевнена, що герцог Лабонт – гідний супротивник!

Якусь мить чоловік і жінка дивилися один одному в очі, наче вели незримий бій. З боку було незрозуміло, чи двоє суперників зійшлися в битві, чи двоє закоханих не могли відвести очей один від одного.

Домінік Лабонт відвернувся першим. Він наказав слузі принести зброю і розслабленою ходою гепарду пройшовся залом до музикантів.

Ліннея, як і всі дівчата у залі, стежила за кожним його рухом. Вона розуміла, що цього дикого звіра їй нізащо не перемогти. Тому, хто вклав сотню бійців Чорної Вежі, цей бій буде лише кумедною грою. І вона у цій грі була потішною фігурою.

От чому радник залишився на своєму місці навіть після падіння старого імператора. Невже він давно був за третього принца, як і його син?

По спині пробігла холодна крапля поту. Її противник виявився набагато сильнішим, ніж вона передбачала!

Слуга повернувся з двома мечами і простяг їх герцогу. Той акуратно взяв їх у руки. Несподівано підійшов до Ліннеї і різким рухом забрав у неї зброю, вручивши принесені мечі.

У своїх хвилюваннях дівчина навіть не помітила, що доставили її рідні мечі. Коли вона відчула знайомі рукояті в руках, серце забилося швидше.

«Він помітив, що мечі для мене надто важкі чи від початку знав про підміну?» - Ліннея пильно подивилася в очі Домініка.

Але зрозуміти щось не змогла. Його погляд залишався привітним і грайливим, ніби вони не збиралися в цю хвилину битися, а були на межі, щоб зайнятися чимось цікавішим.

- Приступимо?! - запитав юнак, стаючи в потрібну позицію. Він зібрався з нею битися одним мечем. Його очі сміялися, ніби він брав участь у гарній розвазі.