Глава 34

- Мені потрібний вчитель бойових мистецтв! - заявила дівчина, зробивши ковток запропонованого чаю. – З унікальними знаннями!

- Бойових мистецтв? – спантеличено повторив Мудрий Лис. Але він був не з тих, хто ставив під сумнів замовлення клієнтів, навіть найдивніші, тому, швидко зрозумівши, відповів: - У мене є парочка хороших хлопців! Вони зможуть навчити вашого підопічного у найкоротші терміни!

- Вчитель потрібний для мене! – несподівано видала дівчина, і пан Баселар знову завмер на кілька хвилин.

- Я відразу здогадався, що ви незвичайний клієнт, але бачу, що ви ще неодноразово мене здивуєте! - Промовив він чемно, задумливо помішуючи чай у чашці.

- Краще, щоби це була жінка! - доповнила Ліннея своє особливе замовлення.

Пояснювати, чому їй потрібний боєць саме жіночої статі, не стала. Мудрий Лис, швидше за все, вже зібрав про неї відомості, тому має розуміти її потреби.

- Добре! – нарешті кивнув старий. - Я подбаю про це!

Дівчина шанобливо опустила голову, і він додав:

- Сьогодні до вас прибудуть ще двоє! - маючи на увазі її минуле замовлення на п'ятьох шпигунів.

- Чудово! - усміхнулася Ліннея, отримуючи задоволення від спілкування з цією людиною.

Хоч і говорили вони короткими фразами, але за ними ховалися глибокі й далекосяжні думки.

Пан Баселар мружився, розглядаючи цікаву клієнтку. Вона була надто юною, але в той же час він відчував, що дівчина дуже розумна для свого віку і їй зовсім не притаманна легковажність і палкість, які є невід'ємними рисами юності. Наче мудру жінку помістили у тіло дівчини.

Дочка генерала прихильно сприймала його цікавість, тим більше що вона не завдавала жодного клопоту.

Лис сам з'ясує все, що йому потрібне.

Закінчивши зі своїми справами, дівчина розпрощалася із мешканцями книжкової крамниці.

Далі шлях Ліннеї лежав до ринку. Разом із служницею вони почали блукати від прилавка до прилавка, розглядаючи різні товари. Збоку можна було подумати, що вони тиняються без діла. Насправді дівчата чекали на потрібний сигнал.

Нарешті, коли сонце вже було в зеніті і настала спека, поруч із ними намалювався Пенья Беплер. Йому досить було кинути одну лише фразу, як дочка генерала скомандувала забиратися в карету і негайно повертатися за потрібною адресою.

Всього кілька хвилин - і вони вже проїжджали повз другосортний бордель поруч із ринковою площею.

Саме в той самий момент якась літня пара тягла ридаючу дівчину за обидві руки в бік закладу.

Ліннея наказала зупинити карету навпроти. Висунувшись із вікна, вона ввічливо запитала:

- Шановні, підкажіть, як проїхати до Палацу?

Люди похилого віку лише невдоволено глянули на леді і продовжили тягнути дівчину далі.

Та сама несподівано вирвалася і підбігла до вікна карети.

- Допоможіть! - закричала вона. - Врятуйте мене! Ці люди хочуть продати мене у бордель!

Дочка генерала зробила здивоване обличчя, але не поспішала щось робити.

- Вона каже дурниці! - підскочила жінка і схопила її за руку. – Це наша дочка, ми її ведемо у своїх справах!

З іншого боку поспів чоловік і теж вчепився в нещасну.

- Я не їхня дочка! - відразу заперечила дівчина, в паніці оглядаючись на всі боки і намагаючись вирватися з хватки.

- Ану, стійте! - Вийшла, нарешті, з карети Ліннея. - Дайте дівчині спокій, інакше я покличу стражників!

- Їдьте, куди їхали! – несподівано зло видала жінка. – Не лізьте не у свої справи!

- Врятуйте мене! - ще сильніше заволала дівчина в її руках.

Недовго думаючи, дочка генерала вихопила меч і спрямувала його у бік чоловіка.

- Відійди! - суворо промовила вона, і одного погляду йому було достатньо, щоб зрозуміти: з ним не жартують.

Чоловік виявився боязливий - він відразу ж відступив. Але літня леді не хотіла здаватися.

- Та що ж це робиться? - закричала вона на всю вулицю. – Єдину дочку відбирають! Єдину годувальницю! Як же ми житимемо? Стільки грошей витратили на її утримання!

Це була вистава виключно для перехожих, і кілька людей зупинилися, керовані цікавістю.

- Я не їхня дочка! – закричала дівчина, в діях леді вона побачила для себе надію. – Вони хочуть продати мене у бордель!

- Заберіть руки! – зло видала Ліннея. Їй усе це дійство стало порядком набридати.

Вийнявши з кишені мішечок із сріблом, вона кинула його в обличчя жінці.

- Цього буде досить?! - вимовила крижаним тоном.

Та схопилася за мішечок, зазирнула всередину. Її очі спалахнули жадібним блиском. Вона ще раз оцінила ситуацію і, важко зітхнувши, все ж таки вирішила відійти убік. Жінка притихла, розсудивши дочекатися того моменту, коли багата леді поїде і вони зможуть довести справу до кінця