Глава 23

- Що тут відбувається? – несподівано від дверей почувся приємний чоловічий голос.

У будинок увійшов високий хлопець у розкішному шовковому одязі. Він був настільки гарний, наскільки все було потворно довкола. Чорне, трохи кучеряве волосся, густі брови, вигнуті дугою, пронизливий погляд темних, наче ніч, очей і тонкі губи, завжди розтягнуті в зневажливій усмішці.

Дівчата, побачивши його, ахали і впадали в стан прострації, а інші, які слабші, непритомніли. Здавалося, краса його вийшла з самого пекла, щоб руйнувати ніжні дівочі серця. Така людина ніяк не могла відвідувати подібні будинки. Контраст між ним і дітьми, що зібралися в приміщенні, був такий великий, немов сонце зійшло в темне підземелля.

Проте чоловік ніби почував себе як удома. Він сів поруч із безпритульними і з цікавістю дивився на їхню трапезу.

- Це я приніс! - стукнувши себе в груди, похвалився йому той самий хлопчик, який отримав коржі від Ліннеї.

- Наш Ерік сьогодні відзначився! Йому дуже пощастило! – заговорили всі разом.

Чоловік слухав уважно. Здавалося, перед ним найкращі друзі, і він не може натішитися їхньому веселому щебету.

Коли висловилися всі і настала порівняльна тиша, Ерік продовжив:

- Мені їх дала чудова леді!

- Леді? – здивувався красень. – У нашому місті я знаю всіх прекрасних леді. Як вона виглядала? Опиши!

- Ні, - хихикнув хлопчик. - Ти її не знаєш! Я також ніколи її раніше не зустрічав!

Хоч малюк і звертався до нього на «ти», але з належною пошаною в голосі. Молодий чоловік здивовано скинув брови. - У столиці з'явилася нова красуня?

Він говорив так, наче тільки дівчатами у своєму житті і цікавився. Наче молодий гульвіса в пошуках чергової жертви.

- Думаю, вона не на твій смак! – несподівано видав п'ятирічний безпритульник і пустотливо захихотів.

- Ах ти! – красень відважив йому легкий потиличник. - Я сам розберуся, хто на мій смак.

- Вам подобаються ніжні та витончені леді, наче пані Таліта Фаріас, - продовжив наполегливо безпритульник. Молодій людині навіть здалося, що хлопець намагається захистити незнайомку. Поки він уважно придивлявся до хлопця, той продовжував, намагаючись надати своєму голосу байдужість.

- Вона інша! Я бачив її руки! Кажу вам! Вони точно тримали меч!

Безпритульні одразу ж заволали, схвильовані словами товариша.

Почекавши, поки шум уляжеться, красень з недовірою поцікавився:

- Значить, ти настільки був вражений дівчиною, що навіть не простежив за нею?

Малюк не помітив каверзи і відразу зізнався:

- А ось і простежив! - і додав, пишаючись собою. - Її карета завернула у ворота Палацу Наречених.

Інтерес до цієї теми у молодої людини тут же зник. Він не любив дівчат, які мешкали в тому Палаці.

Всі вони були надміру зарозумілі і пихаті, вдаючи з себе лагідних і невинних.

Там були зібрані всі найпрекрасніші жінки імперії, але єдине почуття, яке вони викликали у чоловіка, була зневага. Дівчата у стінах Палацу уявляли себе чи не імператрицями. На тлі їхньої гордовитості вся краса меркла.

Юнак відчув розчарування від того, що благодійниця виявилася однією з тих наречених. Він сподівався, що в столиці повіяло свіжим вітром, а виявився звичайний протяг.

- Минулого вечора в місто в'їхала колона під проводом третього принца. Казали, що до столиці прибула дочка самого генерала Белтрам! – несподівано згадав один із хлопців, повернувши чоловіка до дійсності. – У місті всі гадали, що вона надзвичайна! Я сам не бачив, але можу розпитати!

Красень загадково посміхнувся: «Ні! Все ж віє свіжий вітер!»

Ці хлопчаки були найкращими збирачами інформації у всій столиці. Не треба було наймати шпигунів, щоб знати про все, що відбувається на вулицях та в будинках міста. Про всі більш-менш важливі події вони доповідали своєму «другу», панові Домініку Лабонту, який зараз сидів навпроти них, з найсерйознішим виглядом вислуховуючи безпритульну братву.