Глава 21

Тримачка майстерні з'явилася тієї ж хвилини, але побачивши Ліннею в простенькій сукні провінціалки, зневажливо скривила губи.

- Мене звуть пані Габріела Шун, що леді бажає? - видала вона не особливо ввічливо, з висока дивлячись на гостей.

Поруч із нею схвильовано поглядала на гостей Жужу, засмучуючись через те, що її господиня неправильно оцінила відвідувачку і поводиться зовсім неввічливо.

Ліннея на це лише холодно посміхнулася. Вона підійшла до полиці з найдорожчими тканинами і, недбало вказавши пальчиком, промовила: «Ця, ця, ця». Дівчина продовжила б далі, але, бачачи, що реакції господині не було, зупинилася.

- Ті тканини дуже дорогі! - навіть не дивлячись на співрозмовницю, з небажанням заявила пані Шун. – Ось ці вам підійдуть більше!

Дочка генерала перевела погляд на маленьку помічницю, яка від прикрості то блідла, то червоніла, і кивнула їй.

- Підійдіть сюди! - вийняла з кишені мішечок зі сріблом, передала його майбутній мадам Жужу і майже ласкаво додала, - я хочу, щоб сукні мені пошили ви ось з цих тканин!

Вона більше не звертала уваги на неввічливу господарку, а повністю зосередилася на підмайстері.

Побачивши гроші, пані Шун змінилася на обличчі. Як так вийшло, що вона вперше не впізнала багату відвідувачку?

- Ця дівчина - лише помічниця, - вона швидко відсунула Жужу своїм масивним задом і спробувала вирвати мішечок з грошима у неї з рук. – Я зроблю все у найкращому вигляді!

- Ні! - коротко кинула Ліннея, і тон її голосу міг заморозити воду в чашці. - Всі сукні мені повинна пошити Жужу!

Вона повернулася знову до переляканої дівчини і додала:

- Якщо вас утискуватимуть у цій майстерні, дайте знати, і я знайду вам краще місце, - після тепло посміхнулася тій. - У мене мало часу, давайте знімемо мірки.

Дівчата тут же зайнялися справою, а господині не залишалося нічого іншого, як, скриплячи зубами від злості, спостерігати за процесом.

Коли з усім було покінчено і замовлення розписане у найдрібніших подробицях, Ліннея додала, прощаючись:

- Я приїду за сукнями за десять днів, якщо вам щось потрібно буде раніше, зверніться до Палацу Наречених, спитайте на вході пані Белтрам.

Майбутня мадам Жужу активно закивала головою, приголомшена таким успіхом і важким мішечком зі сріблом у руках.

Щойно замовники покинули заклад, господиня вийшла за ними на ґанок.

- Пані Белтрам? - промовила вона в простір. У столиці знали лише одну сім'ю Белтрам, і це була родина уславленого генерала. - Невже?

Їй стало прикро на власну некмітливість. Вона думала, що після від'їзду відвідувачів легко забере собі замовлення, але, зрозумівши, хто замовник, передумала.

Хоч вона й не знала дочки генерала, та вирішила, що жартувати з такими людьми не варто.

- Пані, - заговорила служниця, - чому ви замовили сукні у тієї помічниці, а не в господині?

Як тільки вони сіли до карети спитала Улла, її просто розривало від цікавості.

- По-перше, клич мене Ліною, - поправила подругу дочка генерала. - По-друге, вона дуже талановита дівчина. Ось побачиш, років за п'ять до неї стоятимуть черги за сукнями.

- Але звідки ви знаєте? - швидко запитала Улла, незрозуміло моргаючи очима.

- Аааа, - трохи забарилася пані. - Мені розповідали торговці, що проїжджали!

Не дуже вдало збрехала на ходу Ліннея. Її правда була надто неймовірною. Бідолашній Уллі буде набагато легше повірити в брехню про якихось міфічних торговців, ніж про те, що її господиня вже проживала це життя і мала таку інформацію, якою нині не володіли навіть найвправніші шамани, ворожки та пророки. Дівчина посміхнулася. Тепер вона може навіть долі пророкувати деяким людям.

Ця думка здалася настільки смішною, що пані Белтрам засміялася, представивши себе в дикому вбранні та з бубном на шиї.