Глава 14

Наступної хвилини противники збентежилися, їхній натиск став уже набагато слабшим, а потім і зовсім з переляканими криками розбійники рвонули назад до лісу.

Солдати кинулися наздоганяти їх, а дівчина повернулася до карети. Вона весь час бою турбувалася, що події незмінні і, хоч би як вона намагалася, все одно можуть повторитися.

Тому, коли відкрила карету і побачила свою дорогу служницю цілою та неушкодженою, відчула неймовірне полегшення. Улла сиділа на підлозі, забившись у самий кут.

Ліна мимоволі засміялася від радості та легкості, що повернулася її серцю.

- Чого виглядаєш, як миша з борошна? – реготнула вона. - Вилазь, все скінчилося!

Служниця обережно виглянула з карети, і зрозумівши, що бандитів більше немає, кинулася на шию господині.

- Ліно! - схлипнула вона, обіймаючи подругу.

З транспорту вона не вийшла повністю, ноги так і залишилися стояти на підніжці, усією вагою повиснувши на пані.

- Ну ну! - простягла заспокійливо Ліннея, погладжуючи ту по спині. – Злякалася? Все добре!

- Я більше злякалася вашого наказу сидіти у кареті! – видала несподівано служниця.

- Щоправда? - дочка генерала розвеселилася ще більше. - Я була така страшна?

- Так! - Улла широко розкрила очі. - Тієї миті ви були дуже схожі на генерала! У мене навіть мурашки пробігли шкірою.

Ліннея знову засміялася.

Вона допомогла служниці спуститися, бо на їхню неоднозначну позу вже стали реагувати охоронці, що поверталися з лісу.

«Тепер Улла матиме зовсім іншу долю! – щасливо подумала Ліна. – Видам її заміж за хорошу людину, народить йому купу дітей…»

У цей момент у її серці закралися сумніви. Як вона буде без подруги? Кому вона ще зможе так само довіряти, як їй? Стало гірко й самотньо. Але дочка генерала силою волі відкинула всі егоїстичні думки.

Цього разу вона допоможе своїй служниці стати щасливою і цим відплатить їй за всю відданість попереднього життя.

Нарешті, повернулися всі солдати на чолі з принцом.

- Потрібно надати допомогу пораненим, - сказала Ліннея своїй служниці, зовсім не звернувши уваги на принца, хоча довкола були його люди і він був насамперед відповідальний за їхній стан.

Дівчата мовчки обробляли та перев'язували рани. Ліна, яка побувала в битвах, не замислюючись, проробляла всі процедури. Вона не помічала неоднозначних поглядів солдат. Бачачи її ставлення до охоронців, які навіть не були її людьми, чоловіки переймалися теплими почуттями до цієї незвичайної леді.

Лише демонструвати своє ставлення побоювалися. Вони скоса поглядали на Його Високість, не знаючи, як той відреагує.

Ліннея була поглинута власними думами, і несподівано обличчя одного з солдатів їй здалося знайомим.

«Та це ж Лейф Оберг!» - здивувалася вона. Той самий генерал, по змаху руки якого в її груди полетіли сотні стріл. По спині пробіг холодок.

«Ну, привіт, генерале! - привітала вона подумки, продовжуючи перев'язувати йому рану. У цьому молодому недбайливому воїні важко було впізнати шляхетного придворного генерала внутрішньої служби. - Яка іронія долі! У минулому житті ви мене вбили, у цьому я надаю вам першу допомогу».

Ця зустріч сколихнула низку спогадів.

Простий солдат досить швидко піднявся службовими сходами, хоча й не мав особливих заслуг. Коли Гордор Крегаст зійшов на трон, він відразу ж зробив Оберга Лейфа командувачем усіх підрозділів палацової варти. Усі роки воїн залишався відданим своєму принцові. Але після того, як той став імператором, його віра у свого хазяїна похитнулася. Він навіть багато разів допомагав Ліннеї, тому вона зараз не тримала на чоловіка зла. Той лише виконував наказ, який із нього попит.

Як третій принц завоював відданість? Він завжди точно знаходив слабкі місця людей і, схопившись, не відпускав. У Оберга слабким місцем була його сестра. Вони осиротіли рано, хлопець подався на службу до палацу, а дівчинку залишив у родичів під опікою.