Глава 13

Коли вранці наступного дня обоз виїжджав із заїжджого двору, Ліннея передала мішечок зі сріблом знайденій на дорозі дівчині. Все ж таки та служила їй довгі роки справді віддано і багато в чому допомагала. Це була її подяка за той час, що вони провели разом. Того срібла вистачить, щоб знайти собі затишний куточок у якомусь селі і тихо та гідно прожити своє життя.

Невідомо, як далі розгорнуться події, донька генерала більше не планувала виходити заміж за принца і тим більше входити як імператриця до палацу. Її життя, можливо, складеться інакше, і вже не буде суперництва з наложницями. Можна було б забрати служницю з собою, але Ліннея точно знала: зрадивши одного разу, зрадить знову. Їй по переду мала бути боротьба не на життя, а на смерть, навіть найменшої лазівки для ворога залишати не можна.

Мандрівники покинули гостинне село, і дорога далі пішла через ліс. Ліннея непомітно вийняла меч із пахв. Минулого життя саме на цьому відрізку шляху на них напали розбійники. Не ті розбійники, що просто злидні змушені взятися за зброю, а залишки армії ворога, розбитої напередодні. Вони бігли з поля битви і тепер збиралися до невеликих загонів. Одні пробивалися до своїх, інші грабували та вбивали мирне населення.

Тоді дівчина їхала в кареті, і коли почався напад, поспішала вибратися, але на своє лихо заплуталася в довгих спідницях і виставила себе посміховиськом.

Вона зовсім не носила сукні, але щоб догодити принцу, одягалася як леді. Але, на жаль, звички у неї були не як у вихованої панянки. Донька генерала всіма силами намагалася прийти на допомогу тим, хто оборонявся, але лише заплутувалася ще більше. У довгих сукнях, що діставали до п'ят, з величезними рукавами на догоду моді, куди можна було сховати цілий кошик із фруктами, особливо не повоюєш.

Тоді сталася трагедія, хоч принц зі своїми людьми й відбився, та загинули кілька охоронців. Один із нападників побачив дівчину, що копошиться у своєму довгому одязі, і вважав легкою здобиччю. Її служниця Улла перша помітила небезпеку. Вона відштовхнула Ліннею назад у карету, а сама закрила її своїм тілом.

«Дурненька!» – зараз згадувала імператриця. Її поранили в живіт, хоч меч і не зачепив життєво важливі органи, лікаря довелося шукати довго. Вони втратили дорогоцінний час. Після того, як лікар оглянув її, обробив рану і видобув ліки, він видав свій висновок, ніби сказав вирок.

Через рану Улла не могла мати дітей. Для бідної дівчини це стало найважчим випробуванням у житті.

Ліннея тоді особливо не звернула уваги, її служниця вижила, і вона вважала, що все гаразд. На той момент її хвилював лише принц, і сліпа прихильність до нього зробила егоїсткою.

Лише згодом вона зрозуміла, яка трагедія трапилася. У столиці Улла познайомилася з молодим вченим. Він приходив до них у палац читати праці давніх філософів. У них були теплі почуття одне до одного, але коли молодик запропонував їй вийти заміж, Улла навідріз відмовилася. Причина крилася в давній рані, бідолаха не могла так вчинити з коханим, залишивши його без спадкоємців.

Він ще довгі роки чекав і сподівався, але в кінці кінців батьки змусили його одружитися хоча б для того, щоб їхній рід не переривався.

Улла тоді щиро побажала йому щастя. У день весілля вона проплакала всю ніч, а потім стала такою відчуженою, наче з неї душу вийняли. Своє життя вона присвятила служінню імператриці та померла вкотре її захищаючи.

Ці події промайнули перед очима Ліннеї, як тільки вони в'їхали в глибину лісу. У цьому житті вона не допустить такого результату.

Чи станеться все сьогодні чи події змінилися? Але дівчина все ж таки була напоготові, тепер їй ніщо не завадить вбити негідників.

Вона уважно вслухалася і вдивлялася в навколишнє оточення, тому першою помітила засідку.

- До зброї! - закричала вона, як тільки перші стріли полетіли до обозу.

Підскакавши до карети, постукала по дерев'яній поверхні і коротко наказала:

– Улла! Сиди! Не висовуйся!

Сама ж рвонула вперед. Тепер охоронців попередили трохи раніше і вони встигли схопитися за свої мечі.

Дочка генерала накинулася на ворогів з такою люттю, ніби хотіла вимістити всі страждання своєї подруги на них. З диким кличем вона розірвала ряди супротивника,  долаючи їх праворуч і ліворуч. Ззаду підтягнулися солдати принца, і він сам.

Вороги змішалися, їхній бойовий запал згас, але все ж таки вони не збиралися розбігатися. Несподівано їх рядами пройшов вигук здивування. "Вогненна фурія!" - вигукнув хтось.

- Впізнали?! – обличчя Ліннеї спотворила злісна усмішка, настільки холодна, що могла заморозити ціле море.