Глава 6

Відчувши озноб, почала пити воду маленькими ковтками. Закрила очі від насолоди, коли по тілу почало розливатися тепло.

Їй стало потрібно зовсім мало для щастя: мила балаканина служниці і її турбота, гарячий кухоль, про який можна гріти руки, і здавалося, душа теж зігрівалася.

- Ваша сорочка дуже мокра від поту, - з тривогою вимовила Улла, вкриваючи господарку пледом. - Ви захворіли? А я навіть не помітила. Улла - погана служниця!

- Не кажи дурниці, - відмахнулася Ліна. – Це через сон. Подай сухий одяг.

Швидко переодягнувшись і щільно повечерявши, вона вирушила до намету батька. На ходу посміхалася, імператриця давно забула, що раніше любила попоїсти. Після того, як імператор заслав до холодного палацу, її постійним раціоном стала рідка каша на воді. Слуги не дбали про наложниць, що потрапили в немилість, а вже імператриця була їм особливо в тягар. Їжу приносили не щодня, а іноді вже зіпсовану.

Зі тремтінням згадала ті дні. У світлі яскравого передвечірнього сонця минуле життя справді здавалося сном.

Підбігаючи до намету, з подивом виявила групу чужих людей, які, видно, недавно прибули, судячи з запряжених ще гарячих коней.

Розглянувши герб на одному із сідел, зупинилася. Її нутрощі похолоднішали, а серце вкрилося льодом. Це був герб її колишнього чоловіка, принца Гордора Крегаста.

Ненависть затопила свідомість, ноги стали важкими і неслухняними, все тіло наче скам'яніло.

Принц приїхав до табору набагато раніше, ніж у минулому житті. Події змінюються!

Того разу він прибув після похорону батька на п'ятий день. Зараз з'явився у день замаху. Вона розуміла, що рано чи пізно побачиться з ним, але не чекала так скоро.

Виходить, варто щось змінити, разом з ним відбуваються й інші зміни. Як зрозуміти, яка подія від чого залежить?

Лінея простояла деякий час біля намету, поки шалений стукіт серця заспокоївся. У цьому житті все буде інакше. Тепер вона добре знає принца і просто триматиметься від нього подалі, щоб прожити зовсім інше життя, далеке від палацу з його гадюшником та інтригами. Тоді в неї не було вибору, крім як увійти до палацу зі своїм сліпим коханням, вона була щаслива це зробити. Зараз вона не допустить такого результату.

З цим рішучим настроєм юна дочка генерала увійшла до намету.

- Батьку! – побачивши гостей, чемно привітала всіх поклоном. Вона не присіла в реверансі, а по-чоловічому вклонилася. Як же добре, коли можна приборкати юнацькі гормони та тверезо оцінювати людей!

Ця мить настала!

Ліннея підвела голову і подивилася просто в очі принцові. Все той же чоловік, лише на пару десятків років молодший. Так само статний і красивий: пряме темно-русяве волосся, тверде рішуче підборіддя, великий орлиний ніс і бурштинового кольору очі, але це більше не викликало захоплення, а тільки глуху ненависть.

На її обличчі не позначилася жодна емоція, лише з'явилася легка скромна посмішка, властива дівчатам її віку.

- Вибачте, я завадила! - сказала вона тихо. - З вашого дозволу, піду!

Дівчина розгорнулася, щоб піти, та батько раптово зупинив її.

- Ліннею постривай! Хочу представити тобі Його Високість третього принца Гордора Крегаста!

- Рада вітати Його Високість! – тим самим спокійним голосом байдуже відповіла Ліна.

Принц, який чекав зовсім іншого, здивовано підняв одну брову. Зазвичай дівчата побачивши його червоніли, блідли, соромилися, виявляли дике захоплення та інше. Але щоб так холодно відреагувати на вінценосну особу, з ним то було вперше. Крегаст настільки здивувався, що навіть забув привітати дівчину у відповідь.

- Кх-кх! - спробував повернути його до дійсності генерал.

Він теж був вражений реакцією своєї дочки. З того дня, як Ліннея вперше побачила третього принца на церемонії виклику дощу, її рот не затикався. Стільки захоплення було вилито на його сиву головушку.

Цієї зустрічі генерал трохи страхався, побоюючись що його дочка поведеться непристойно і не виявить належної поваги до принца.

Але виявилося зовсім навпаки, дівчина поводилася настільки бездоганно, що він мимоволі запишався своїм чадом.

- Приємно здивований знайомством із молодою леді із родини Белтрам! – нарешті прийшов до тями Його Високість. – Чув про вас як про гідну дочку генерала!

- Дякую за похвалу! - скромно відповіла Ліннея, подумавши, наскільки ж вона була сліпа, щоб це лицемірство приймати за чисту монету.

Вона не підводила очей, граючи виховану і сором'язливу леді, насправді боячись, що ненароком видасть лють, що вирувала в серці.