Глава 2

- Який сьогодні день? - знову повернувшись у свій спокійний стан, запитала тихим голосом служницю.

- Третій день березня, - відповіла та, трохи здивувавшись.

Господиня не була вітряною і забудькуватою особистістю, як вона могла не знати сьогоднішньої дати?

- Третій день березня, - повторила за нею Ліннея і несподівано насупилась.

Гарний настрій розвіявся, мов дим.

Третього дня березня загинув її батько, вирушивши в гори з невеликим загоном на пошуки шпигунів.

Серце похололо. Загін пішов у цей самий світанок, вона навіть не встигла з ним попрощатися.

Дівчина здригнулася. Вона має спробувати врятувати батька!

Швидко прийнявши рішення, бігом повернулася до намету, спішно одягнувшись, начепила обладунки і схопила зброю.

- Ви не вмилися! І ваше волосся! – крутилася поряд з нею нещасна служниця.

- Ніколи! - відрізала Ліннея, вибігла з намету і помчала до місця збору загону, на ходу скручуючи волосся в тугий вузол на потилиці.

- Приготуй мені коня! - крикнула, не зупиняючись ні на мить, конюху, коли пробігала загін з кіньми.

Він ошелешено глянув їй услід, але все ж таки поспішив виконати наказ.

- Що з цією дівчиною сьогодні? - дивлячись, як її господиня зникає з поля зору, сумно нарікала служниця.

Ліннея поспішала до батька, на ходу вигадуючи, що йому сказати. Бо, якщо він поїде в гори, назад вже не повернеться. Навряд чи тато повірить, якщо вона заявить, що вже прожила це життя. Варіант, що уві сні побачила його смерть, теж не годиться. Батько був далекий від релігій і різного роду потойбічних явищ і передбачень.

«Батькові доправили повідомлення, що в горах ховаються шпигуни. Їх варто було негайно знищити, щоб не розкрити місце знаходження табору супротивникові, – пригадала вона. – У табір тоді повернулися лише двоє солдатів і з ними офіцер. Тіло батька принесли на ношах»

У цей момент вона виразно згадала, що його поранення здалися їй надто дивними. Спина була розсічена мечем, але, крім цього, ще з лівого боку стирчала стріла. Офіцер тоді розповів, що ці поранення батько отримав перед самою смертю внаслідок тривалої битви. Але кількість крові, яким був просякнутий одяг ззаду, набагато перевищувала кількість крові від ран спереду. Це означає, що поранення в спину він отримав на самому початку, але продовжував битися, попри смертельні ушкодження.

«Його вбив той, хто був за спиною! Це був хтось зі своїх!» - Ліннея ще тоді невиразно здогадувалася, але горе затьмарило розум, і вона промовчала.

Зараз судомно намагалася пригадати обличчя того офіцера. Але ніяк не виходило. На той момент вона могла дивитися тільки на батька і не помічала нічого довкола.

Одне було зрозуміло: це змова! Зрадники були всередині, а не зовні. Потім вона ретельно розбереться у цій справі, зараз головне – запобігти вбивству.

"Що ж робити?" - у цей момент дівчина побачила невеликий загін на чолі з батьком. Вони вже збиралися залишати табір, і вона не мала часу на пояснення.

«Батьку!» - Ліннея на мить завмерла.

 Він був такий, як вона його пам'ятала. Серце стислося від болю та каяття. Поки він був живий, дозволяла собі бути примхливою та байдужою, а коли його не стало, не встигла сказати: «Пробач».

Якщо вона зможе зараз врятувати його від загибелі, значить зможе змінити повністю свою власну долю.

- Батьку! Я їду з вами! - прокричала задерикувато.

– Ти ж не хотіла вчора! - Белтрам Лемус обернувся і невдоволено насупився.

Це був міцної статури чоловік п'ятдесяти з лишком років зроду, з ясними чорними очима, які успадкувала його дочка. Шикарну шевелюру його волосся ще не покрила сивина, торкнувшись лише скронь та кущистих бров, надаючи йому ще більш суворого, але благородного вигляду.

- Я передумала! - нахабно заявила дівчина, легко схоплюючись на коня, якого до цього часу вже підвів конюх.

- Ні! – твердо видав генерал. - Ти залишишся в таборі, ми вирушаємо не на розважальну прогулянку!

Він сказав настільки жорстко, що зазвичай сперечатися було марно. Може, він сам відчував, що з цією поїздкою щось не так, і не хотів наражати на небезпеку єдину дочку.

"Невже обставини неможливо змінити?" - холод пробрався в її серці.

Ще раз проживати таке нікчемне життя колишня імператриця не збиралася.

– Я їду з вами! – рішуче повторила Ліннея.

Щось було в її погляді, холодне і далеке, подібно до темного дна покинутої криниці. Генерал ніколи не бачив у своєї малечі такого погляду. На нього ніби глянула мудра і втомлена від життя жінка.