-

Різко розвернувшись на підборах, твердим кроком вирушила геть. Її нутрощі горіли вогнем. Образа і злість спалювали серце, темрява охопила колись світлу душу.

Варто було їй зробити кілька кроків, як охоронці за незримим наказом, вийняли свої мечі з піхов і спрямували їх на імператрицю.

Її очі стали темнішими за ніч були схожі на страшні вири холодного болота. Здавалося, що крізь них у цей момент визирнув зловісний потойбічний світ.

Навіть досвідчені охоронці зазнали надзвичайного трепету. Вони перезирнулися, але не наважилися відступити.

Не чекаючи на черговий наказ, імператриця кинулася в атаку. Вибивши меч із рук найближчого супротивника, вона люто накинулася на інших. Лише кілька хвилин, і солдати охорони розпласталися на землі з ранами різної тяжкості.

Вона важко дихала, на світлому плащі залишилися огидні бризки крові.

- Імператриця повстала! – заволали одразу з десяток голосів в окрузі.

Ліннея обернулася, підняла меч і запустила убік імператора, що стояв на постаменті. Меч просвистів над головами чиновників і зі стукотом встромився в дерев'яний настил.

На секунду повисла тиша, було чути лише характерний брязкіт залізної зброї, що застрягла в дереві.

- Вбити імператрицю! – скрикнув з жахом Гордор Крегаст.

Наложниця, знепритомнівши, впала йому в руки.

 - Усіх, хто упустить злочинницю, буде звинувачено в тих же злочинах! - додав імператор, намагаючись відліпити від себе непритомну прекрасну діву.

Але імператриця його вже не чула, вона розштовхувала воїнів, які намагалися їй перегородити шлях праворуч і ліворуч. Ліннея  не знала, що робити далі. Єдиною метою було вибратися з табору, а далі вона поскаче під захист армії Белтрам.

На мить вона забулася, вирішивши, що там зможе знайти притулок, але наступної хвилини схаменулась. Її армія зараз підкорялася лише імператору-батька та братів давно не стало.

Але вона до кінця все ще вірила йому! Воістину любов сліпа, глуха, німа і дурна!

Серце стислося від болю та зради.

Вона так сліпо вірила єдиному чоловікові у своєму житті, що навіть прийняла як даність смерть усіх своїх рідних. Любила його беззавітно і віддано, не зважаючи на свої бажання, віддаючи всю себе. І це спричинило нинішні події.

Несподівано натовп сам собою розступився. Вперед вибігли сотні солдатів із мечами в руках.

"Він не збирався мене відпускати!" - похмуро подумала імператриця.

Імператор навмисне відіслав її подалі. А тепер приїхав, щоб у тиху стратити. Якби вони були зараз у столиці, у неї знайшлися б сотні захисників. Тут же в глушині, тільки вітер на допомогу.

Вона зупинилася, важко дихаючи, і воїни оточили її з усіх боків.

Зацікавлені чиновники на чолі з імператором підбігли до краю постаменту. Кожен хотів побачити смерть уславленої дочки генерала Белтрам. Вона була їм ніби кістка у горлі. Саме її існування приводило розпач. Непохитна, справедлива, вона ненавиділа навіть найменші прояви корупції, Белтрам Ліннея правила твердою рукою.

У душі вони раділи, що нарешті епоха «праведного правління» закінчиться і вони зможуть жити, як хочуть. Імператор ніколи особливо не дбав про чистоту серед чиновників.

Імператриця обвела важким поглядом солдат, що оточили її. В їхніх очах був страх і нерішучість, а це вже половина поразки. Вони ще пам'ятали, що перед ними дочка генерала та уславлений воїн.

– Що ви стоїте? – закричав імператорський генерал, бачачи сумнів у лавах охоронців. – Вбити злочинницю!

Солдати кинулися на неї з усіх боків. Ліннея все ще не могла до кінця повірити, що він уб'є її.

Ці воїни не були ворогами, навіть борючись за життя, імператриця намагалася не завдати важких каліцтв охоронцям. Вона лише намагалася розчистити собі шлях свободи, наївно вважаючи, що зможе піти.

Але варто було їй лише на крок просунутися, як солдати новою хвилею наступали знову. Їх ставало дедалі більше. Вона зрозуміла, що задіяний не тільки взвод охоронців, солдати, що були з нею на кордоні, виявилися людьми імператора.

Бій давався тяжко. Та й сили вже закінчувалися. Вона з самого ранку скакала горами, перевіряючи пости, без відпочинку та їжі. До того ж далися взнаки роки, що вона провела в стінах палацу, де змушена була забути про свої блискучі бойові навички. Натомість вчилася бути імператрицею – матір'ю всього народу. У її положенні не личило бігати з мечем наперевагу по двору. Необхідно бути доброчесним і суворим, ввічливим і покірним, благородним і жіночним, з гідністю переносити всі негаразди.

Вона настільки навчилася тримати обличчя, що ніхто ніколи не міг прочитати її емоції або передбачити, що імператриця має на думці. Зате вона точно могла передбачати чужі думки та бажання. Одну тільки людину вона так до кінця і не розуміла – власного чоловіка.