Частина третя. День четвертий

17 жовтня, четвер

   Вчорашній день змінив їх обох. Христя не усміхалась більше. Хоча зараз і не до сміху, її посмішка не абияк заспокоювала подругу. Інна ж за вчорашній день не раз розчарувалась в Кононівцях. «Це місто вбило в мені все – так казала Рома. Спочатку воно вбило її морально, потім – фізично».

   Як не дивно, ця ніч також була безсонною. Вона пройшла за переглядом файлів, що залишила Рома. Виявилось, там компромат ледь не на кожного жителя містечка.

   Сьогодні вони підуть в школу. Та не для того, щоб вчитись. В них інша ціль. Під час підготовки до школи зав’язалась розмова.

- Ти впевнена, що це був Павло? – сказала Інна.

- На всі сто. А хто по-твоєму це міг бути?

- Так, ми знаємо, що він психічно нестабільний. Але ми не знаємо всього, що сталось на звалищі.

- Ти права. Але поки ми не дізнаємось напевно, я буду вважати, що це він. А ще я хочу справедливості. Я хочу помсти. Але ПАШУ ми залишимо на останок. Почнемо з риб подрібніше.

   В школі шумно. Кожен щось обговорює. Сьогодні в них лише одна тема для цього. Інна не вникала, бо прекрасно знала, про що всі говорять. Про вчорашню знахідку на звалищі. Христя ще зі звалища анонімно повідомила поліцію про труп. Новини та чутки в такому невеликому місті розлітаються зі швидкістю світла.

   Дівчата пройшлись людним коридором. Дійшли до просторої зали, що з’єднувала три коридори. З одного з них вилетіла зауч. Їй довелось лише раз крикнути, щоб вгамувати учнів і зібрати усіх учнів навколо себе. Та Христю нічого не хвилювало, вона продовжувала йти до своєї цілі. Але призупинилась, коли зауч почала говорити. Інна теж зупинилась, щоб послухати.

- Думаю, ви уже здогадуєтесь про що я буду зараз говорити, - сказала Тамара Степанівна, як завжди, впевнено. – Рома… Всі в школі її знали. Були здогадки, теорії, переживання. Але вчора її знайшли мертвою.

   Натовп почав метушитися.

- Тиша! Я знаю, що тут багато людей любили Рому. Всі ми любили… І зараз багатьом буде не до навчання. Тому ми з дирекцією прийняли одноголосне рішення відмінити всі уроки до кінця тижня. Потратьте вільний час з користю.

   Коли учні з галасом розійшлись, Тамара підійшла до дівчат.

- «Всі ми її любили» - серйозно? – Христя напала перша. – Як би ви всі її любили, навряд чи вона була би мертва. 

- Я розумію, що ти зараз відчуваєш.

- Сумніваюсь.

- Повір мені, я також втрачала дорогих мені людей. Мій найкращий друг помер, коли я була така як ти.

   Христя спохмурніла. Вона зрозуміла, що була занадто різкою, хоча і не сказала нічого.

- Це складно пережити. Але наскільки складно, залежить від тебе. Що для тебе важливіше? Про що ти будеш думати: про те, якою була її смерть чи життя?

   Зауч ніби чекала чогось від неї, але те навіть не глянула їй в очі. Через декілька секунд вона покинула дівчат. Після цього злість знову з’явилась на обличчі Христі і вони мовчки попрямували далі.

   Кабінет фізики – їх перша ціль. Всередині хтось був. Перед входом подруги переглянулись, перевіряючи готовність. Все має пройти по плану.

   Увійшли.

   Фізик був конче зайнятий переміщенням численних приладів з кабінету до каптьорки, але поговорити був не проти. Дівчата пройшли до першої парти. Христя кивнула до Інни. Та увімкнула камеру і навела на спину фізика.

- Те, що сталось це жахливо. Кажуть, ви були близькі з Ромою, - сказав він, не повертаючись.

- Ще й які близькі.

- Важко уявити, що ти зараз відчуваєш.

- Я постараюсь зробити так, щоб ви зрозуміли, - сказала Христя і увімкнула запис. – Що я відчуваю.

   Більше 30-ти років роботи вчителем загартували Сергія Трохимовича. Йому здавалось, вже нічого не зможе викликати здивування на його обличчі. Та почуте звалило наповал. Ці двоє десь дістали запис його розмови з Ромою. Він наполегливо пропонував їй зайнятись сексом. Вона плакала, просила відстати, та він був настирним. На щастя, Ромі вдалось втекти від маразматика. Це була не перша їх… бесіда. Тому вона змогла підготуватись і записала одну з них.  

   Христя сиділа на краю парти і спалювала фізика поглядом. Той стояв незрушно і не міг сказати ні слова. Запис безупинно програвався, щоразу змішуючи Сергія Трохимовича з багном.

- Язика проковтнув? - сказала Христя. Та фізик мовчав. – Можеш мовчати. Мені не потрібні твої жалюгідні і лицемірні виправдання. Я хочу почути лише три слова від тебе: «Я вбив Рому».

   Мовчання.

- Схоже, тобі потрібна мотивація, - сказала Христя і повернула екран смартфона до фізика. – Це наша переписка з Сергієм - маминим другом. Він поліцейський. Я вже надіслала йому запис вашої розмови. Поки що він не переглянув повідомлення, тому в тебе ще є час.

   Завагався.

- Говори!

- Я… вбив Рому.

- Голосніше!

- Я вбив Рому.

- З Ромою ти говорив впевненіше, сука. Голосніше і впевненіше!

- Христя, досить, - сказала Інна, дивлячись на божевільну посмішку подруги.

- Що таке, Інно? Я буду знущатись з нього, скільки захочу. І все-одно це не зрівняється з тим, що він зробив з Ромою.

- Ми отримали те, за чим прийшли, - сказала Інна і вимкнула камеру. – Ходімо.

   Христя застигла на місці, задумавшись.

- Ти права, - сказала вона.

   Без спішки Христя підійшла до фізика, що не зрушив з місця з початку розмови.

- Ви всі будете горіти в пеклі, - сказала вона шепотом, плюнула йому в окуляри і пішла за Інною.

   В коридорі їх зустріли Соня та Марта. Інна зупинилась, Христя ж навіть не глянула в їх сторону і пішла до виходу.

- Не звертайте увагу, їй дуже складно, - сказала Інна.

- А ти як сама? – сказала Марта.

   Інні досі не вірилось, що це вона вчора знайшла труп Роми. Їй дуже хотілось розповісти комусь. Ніби від цього стало би легше.

- Зі мною все гаразд. Хвилюватись потрібно не про мене. А ти як, Соня? Не очікувала, напевне, стільки всього побачити в Поліській глуші.