Нескорені вітром

Частина третя. День перший

14 жовтня, понеділок

   Інна вкотре приходить в школу в мізерною надією побачити за сусідньою партою свою подругу. Не хотілось вірити, але почали доходити думки, що її кинули. Вона старалась їх уникати, але з кожним днем самотності це вдавалось важче.

   Ще один день самотності на останній парті історичного класу. Перерва. За вікном непроглядна стіна дощу. «Атмосферно». Відчинились двері. Але Інна не могла відвести погляд від виду за вікном.

- Ви тільки подивіться хто явився! – скрикнула Вікторія.

- І я тобі рада, - пролунав голос, що змусив Інну відсахнутись.

   Інна в мить піднялась і кинулась до дверей. Впала в обійми Христі.

- Боже, мене розриває з середини, - сказала Вікторія.

   Але дівчата, здавалось, не чули нікого. Цей момент блаженства і спокою прожив декілька секунд, допоки Христя не вибралась з обіймів подруги.

- Ти повернулась, - сказала Інна. – Якщо це сон..

- Ти не спиш, подруго, - сказала Христя. – Я все розповім, але нам потрібно піти, поки не розпочався урок.

   Інна на мить зависла. Вона вже звикла за відсутності Христі до свого режиму: домашні завдання, відвідування всіх уроків, потакання… Тепер знову це все кидає. Заради подруги.

   Вона підбігла до парти, хутко згорнула все в рюкзак і разом з Христею зникла за дверима. Пролунав дзвінок. Через дві хвилини вони залишились на самоті з тишею шкільного коридору. Навшпиньках пробігли до виходу. Раптом за спинами почувся стукіт шпильок. Дівчата завмерли перед дверима, які приглушували шум зливи.

- Інно, це ти? - пролунав голос заучки Тамари Степанівни.

- Що робити? – шепотом сказала Інна, не повертаючись.

- Імпровізуємо, - сказала Христя.

- Зайди на хвилинку. Хочу з тобою поговорити.

- Вона не повинна знати, що я тут, - сказала Христя і двинулась до дверей. – Побігли.

   Дівчата опинились на ганку. Перед ними непроглядна завіса води.

- І що тепер?! – крикнула Інна.

- Побігли до велосипедів! За нами вона не піде.

- Я сьогодні пішки…

- Що!? Ок. Повезу тебе на багажнику. Побігли!

   Христя зайшла під зливу. Інна несміливо двинулась за нею. Доки дівчата дібрались до велосипеда, кожен квадратний сантиметр їх одягу промок наскрізь.

   Коли вони опинились за межами школи, відчуття були, ніби, тільки що організували втечу з тюрми. Крик свободи розносився по затоплених вулицях. Інна майже забула це відчуття. Забутись про все на світі, насолоджуватись моментом, кричати на весь світ про своє щастя.  Це був її наркотик - заради дози вона готова на все. Три тижні зав’язки повернули до звичайного життя - це був найбільший страх. 

   Христя привезла подругу до свого дому. Інна сумувала за цим місцем. За цією стерильною чистотою, за собакою, що сопіла на дивані, за запахом кави, що розносився по вітальні. Вона також помітила якийсь незвичний аромат, що витав в повітрі. Зазвичай в домі мертва тиша, адже, окрім дівчат, тут нечасто хтось буває. Але, проходячи повз ванну кімнату, Інна почула звуки чиєїсь присутності. Хтось приймав душ.

- Твоя мама вдома? – сказала Інна. – Я думала, вона в кафе.

- Так вона в кафе, - сказала Христя, перевіряючи вміст холодильника. – Це, напевне, Сергій.

- Хто такий Сергій?

- Як тобі сказати… Це мамин коханець. Він іноді тут тусується.

- Ясно… - з розумінням кивнула Інна.

- Щось не так?

- Моя цікавість мене погубить…

- Ти хочеш знати, де мій батько?

- Якщо ти, звичайно, хочеш про це говорити.

- Ти що, це для мене точно не болюча тема, - сказала Христя, дістаючи з холодильника літрову банку з морозивом. – Ну, звичайно, не найкращий обід в таку-то погоду, але тут більше нічого немає. Про що я говорила? А, про батька… Так тут говорити немає про що, мій батько був мудаком. Благо мама вчасно це зрозуміла і вигнала його. Пішли в кімнату.

   Інна не впізнала кімнату своєї подруги. Вона була схожа на кімнату детектива, що занадто захопився справою. По всюди розкидані папери, по стінах розклеєні вирізки з газет, по ліву сторону від ліжка на стіну сперта дошка з прикріпленими фото, які з’єднувала червона нитка, стіл прогинався від стосів паперу.

- Чорт, я і забулась, який тут срач, - сказала Христя. Передала Інні морозиво і кинулась прибирати папери з підлоги.

   Інна пройшлась по кімнаті, розглядаючи вирізки і фото. На дошці фото майже всіх її однокласників, впливових осіб, звичайних жителів. І її самої… Що шукає Христя? Інна розглянула вирізки. Тут новини про зникнення. Про зникнення Роми… До пам’яті Інни вмить повернувся ще один фрагмент з того вечора.

- Цей браслет… В тут ніч ти знайшла браслет в історика, - сказала Інна. – Це браслет Роми, так?

- Я і не думала, що ти згадаєш. Ти була така буха… - сказала Христя. Вона старалась усміхнутись, але, дивлячись у серйозне лице подруги, у неї цього не вийшло.

- Чи надіялась, що не згадаю, щоб я не знала причину твого зникнення.

- Чорт, мені шкода. Я прекрасно проводила час з тобою, але…

   В кімнаті зависла тиша.

- Що, Христя? Спочатку ти зникаєш на три тижні, не пояснивши нічого. Потім з’являєшся і я досі не почула пояснення. Я хочу знати. Мені тебе не вистачало.

   Христя вдивлялась в очі подруги. Вона ледь стримується.

- Христя… Скажи хоч щось.

- Тому що я не така, - різко сказала Христя. – Чорт, ти зараз змушуєш мене бути такою сентиментальною, - продовжила, витираючи сльози. – Я навіть не знаю як це пояснити… Просто не люблю псувати людям настрій своїм поганим настроєм. Ці три тижні в мене був дуже херовий настрій. Я не могла з тобою так вчинити.

   Ком в горлі не давав Інні сказати хоч слово.

- Уявляю, як це прозвучало. Але це причина, чому ми не бачились, - сказала Христя. Після цього вказала Інні на дошку. – Думаю, ти вже здогадалась, чим я займалась весь цей час.

- Ти шукаєш Рому. Вона ж, здається, втекла з дому. І ти на неї ображена..




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше